Адальберт Штіфтер - Вітіко

Здесь есть возможность читать онлайн «Адальберт Штіфтер - Вітіко» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2016, ISBN: 2016, Издательство: Бібколектор, Жанр: Классическая проза, Историческая проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Вітіко: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Вітіко»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

В історичному романі видатного австрійського письменника Адальберта Штіфтера (1805—1868) яскраво описано події XII століття, ми стаємо свідками становлення Чеської держави, бачимо її стосунки з сусідніми Баварією, Австрією, Польщею та Угорщиною, участь у поході на Мілан. Але цей твір — водночас ще й запізнілий куртуазний роман, оспівування лицарських чеснот і чистого кохання. Образ головного героя Вітіко подано в розвитку — від юнака, який шукає своєї долі, він доростає до мудрого державника, що дбає про людей і країну. Книжка буде цікава всім, хто любить історію, цінує щирість почуттів і полюбляє чудові описи природи.

Вітіко — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Вітіко», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Я прийду завтра, — сказав Урбан, — і мені вже покажуть, як узятися до роботи, щоб я не видавався незграбним.

— Отже, роби все так, як я тобі казав, — напучував коваль.

— Що ж, збудуємо так, як ми вже будували інші споруди в горах, — проказав Роман.

— Атож, будували, — підтвердив коваль, — і я керував роботою.

— Люди, — звернувся Вітіко, — допоможіть, як ви й кажете. А якщо я коли-небудь візьмуся за щось велике, допоможіть мені знову. А коли хтось із вас надумає щось будувати, я також запропоную свою допомогу, пошлю людей, яких маю, або, якщо складеться, і сам докладатиму рук до роботи.

— Тож докладай їх, і це прикрасить тебе, як прикрашало, коли ти їздив із князем, — сказав коваль. — Але цей дім — лише молоточок, тобі потрібний великий дім зі скобами і кроквами. Будуй його, і ми доведемо його до пуття.

— На все свій час, — мовив Вітіко. — Цю кам’яницю колись збудував один мій предок, якого вже ніхто не пам’ятає, тож якийсь час вона ще може постояти.

— Ніхто не пам’ятає тих, хто збудував Плану, — проказав коваль, — але священик знає все і може назвати імена з тих давніх часів.

— Та їх не всі одразу збудували, — зауважив шинкар Захарія, — бо люди один за одним селились тут і будували.

— Ніхто не знає, як воно було після створення світу, коли поставали села і церкви, — мовив ткач Христ Северин.

— Села і церкви будували святі отці, — вирік скрипаль Том Йоганнес. — Лот, Аврам та інші, а коли їм заманулося збудувати Вавилонську башту, вони вже думали й про міста. Я, Вітіко, вже не можу працювати сокирою, але пошлю тобі свого хлопця, щоб він допомагав, і даватиму людям настанови.

— Настанови ми й самі собі дамо, — відказав коваль.

— Їх дадуть Вітіко і тесля, — поправив Роман.

— Але ж повинен бути той, хто дбатиме, щоб їх виконували, — не здавався скрипаль Том Йоганнес.

— Урбан уже навчився від тебе грати на скрипці? — запитав шинкар Захарія.

— Він учить те, в чому ти нічого не тямиш, — буркнув Том Йоганнес.

— А хто грає на князевій скрипці? — запитав Вітіко.

— Не грає ніхто, — відповів Том Йоганнес, — вона висить у моїй світлиці, я прикриваю її рушником, інколи лівою рукою гладжу струни, щоб вони співали, легенько щипну їх і навчаю Урбана та свого хлопця, щоб у Плані не перевелися добрі скрипалі.

— Гаразд, старайся! — мовив Вітіко.

— Я стараюся, це я ще можу, — запевнив скрипаль Том Йоганнес.

Чоловіки розмовляли далі, здебільшого про війну, в якій брали участь, і про те, що кожен із них пережив на ній, а розійшлися по домівках тільки тоді, як на небі вже засвітилися зорі.

Наступного дня прийшли ті, хто пообіцяв працювати на будівництві стайні, а також інші люди, всі зі своїми інструментами.

Тесля Давид розподілив усіх так, щоб вони не заважали один одному, й почалася ревна праця.

Надвечір із Крумлова повернувся Раймунд із погоничами в’ючних коней, вони привезли речі Вітіко. Їх розвантажили й занесли до будинку, розклавши, де можна.

Як уже звечоріло, чоловіки знову посідали з Вітіко перед його кам’яницею. Цього дня прийшло ще більше людей, ніж учора.

У наступні дні люди старанно працювали і щовечора збиралися перед домом Вітіко.

З тих, хто допомагав працювати, дехто інколи не приходив, бо мав залагодити якісь домашні справи, натомість приходили інші. Отак люди й мінялися раз по раз. Але вечірні збори завжди були велелюдні.

На шістнадцятий день після прибуття Вітіко чотири скрині були вже готові. Він звелів їх поставити одну коло одної у великій кімнаті й поскладав туди речі, що їх привезли в’ючні коні, та дещо з того, що вже було вдома.

Поки тривала праця на будівництві, Вітіко був там і керував роботою. Кожного з чоловіків, які приходили до нього ввечері додому, він не міг одразу провідати, щоб віддячити за честь візиту, бо ж їх було дуже багато, але мало-помалу провідував їх, розмовляв із ними, їв за їхнім столом хліб та сіль. Вітіко щодня рушав на прогулянку на своєму сивому коні, часто ходив на Хрестову гору й дивився на темні смуги лісів. Коли десь на вулиці або на луці співали дівчата або навпереміну співали дівчата і хлопці, Вітіко стояв серед старших чоловіків та жінок, які слухали спів. Він був глядачем і тоді, коли десь танцювали або веселились. У неділі та святкові дні він сидів у церкві на місці, відведеному для його кам’яниці. На великій луці поза хатами, де паслися гуси та вівці, тинялись собаки та інші тварини, розстеляли полотно для вибілювання і гралися діти, Вітіко інколи спішувався, показував дітям кінську збрую й розповідав їм казки. Або ставав до кількох літніх чоловіків, які вже не мали сили працювати й керували іграми дітей та вирішували суперечки. Вітіко дивився, чи ігри ще такі самі, як і за його дитинства. Решту часу клопотався коло свого будинку.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Вітіко»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Вітіко» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Адальберт Штифтер - Бабье лето
Адальберт Штифтер
Адальберт Штифтер - Лесная тропа
Адальберт Штифтер
Адальберт Старчевский - Николай Михайлович Карамзин
Адальберт Старчевский
Отзывы о книге «Вітіко»

Обсуждение, отзывы о книге «Вітіко» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.