Адальберт Штіфтер - Вітіко

Другого дня просто неба на великій площі перед княжим престолом відправили врочисту подячну церковну службу. На відправу прийшли князь, княгиня, військові проводирі, двірські достойники, почет і всі воїни, крім вартових, отже, зійшлося дуже багато людей. Після подяки прочитали заупокійні молитви за полеглих.

Потім князь, княгиня, єпископи, абати, багато священиків і військові проводирі пішли провідувати поранених і хворих. Владислав звелів скласти список усіх, хто отримав рану і хто загинув. Згодом усі зібралися на раду в залі княжого замку.

Після ради воїни, які супроводили князя Владислава по дорозі на Нюрнберґ і належали до війська, яке воювало на горі Високій, знову повернулися до своїх загонів.

Вітіко пішов до лісових людей і звелів поставити намети для своїх німецьких друзів і для себе та своїх слуг. Ламберт, Авґустин і Урбан пішли на свої місця, а княжих коней відвели в їхню стайню.

Аж тепер прийшов Генріх, брат князя Владислава, з помічним загоном із Будишинської землі. Їм виділили місце навпроти села Бубен неподалік від покинутого ворожого табору.

Коли сонце було вже опівдні, вартові повідомили, що надходить військо короля Конрада.

Великі юрби людей поставали вздовж дороги, на мосту та в інших місцях, щоб дивитись, як воно йтиме.

Невдовзі військо показалося на дорозі вздовж Влтави. Всі люди і всі речі, що були обабіч дороги, і навіть ті, що були трохи далі, чагарники на горі Петржин і скелі навпроти замку, заясніли від сяєва зброї та обладунків. На чолі війська їхав король Конрад. Він був у золотому обладунку та золотому шоломі. З-під шолома на чолі видніло русяве волосся, а сині очі приязно поглядали навколо. Оскільки ходила чутка, що король такий могутній, як перший лицар свого війська, всі очі прикипіли до нього. За королем їхали ступою архієпископи, єпископи, абати, двірські достойники, герцоги, графи, лицарі, пани, настоятелі монастирів і голови міських управ. На обладунках і на щитах часто були зображені схрещені листки та гілки, постаті і знаки з золота, срібла та самоцвітів. Горностаєве та інше хутро правило за кайму і крайки. Далі їхали воїни, здебільшого в світлому вбранні та обладунках, наприкінці — обоз. Люди вітали короля вигуками, кидали йому квіти і пагони.

Король виїхав на міст, а там верхи на огирях його вже чекали князь Владислав, княгиня Ґертруда, Дипольд і Генріх, князеві брати, крім того, єпископи Оттон і Здик, абати і священики, двірські достойники і військові проводирі. Вони привітали короля та його почет і провели їх через міст. До війська короля приєдналося військо оборонців міста і військо, яке Генріх привів із Будишинської землі. Воїни довгими колонами переходили міст через Влтаву. Пройшли крізь праве передмістя аж до ярмаркової площі між передмістям і Вишеградським замком. Там до них приєдналися ще й воїни, які стали табором учора. Перед передмістям Вишеграду військо зупинилося, і князь та його люди провели короля з його достойниками через передмістя до брами Панкратія в замок. Перед брамою стояв старший священик Гуґо і диякон та дяк у пишних церковних ризах, які дісталися їм із ласки святого отця в Римі, стояли там благочинний, наставник, сторож та решта священиків, поряд із ними стояв сивий жупан Фабіан, що був окружним суддею, камергер, управитель, єгермейстер та інші жупні достойники, позаду них видніли церковні слуги і слуги жупи.

Старший священик жестами і словами поблагословив короля і його достойників.

Король перехрестився, відповів словами благословення, а потім заговорив:

— Ми, ваша святосте, превелебний пане, будемо набридати вам своїми проханнями і молитвами.

— Господь вислухає молитву, яку ти, високий пане, прочитаєш у нашій церкві, — відповів старший священик, — і наш дім — це твій дім.

— Я гість мого шваґра, і відвідую ще й ваш дім, — мовив король.

— Наш дім — це дім великого князя, бо тут усе належить йому, — відповів старший священик. — Цю церкву заснував перший Борживой, король Вратислав збільшив її, привізши для цього дванадцять кошиків каміння, і лише князь Собеслав надав їй блиску. Все, що ми тут маємо: податок, право перевозу, житла, плугове — нам надали князі. Нехай і твої пани матимуть нагоду скористатися нашою гостинністю.

Потім говорив вишеградський жупан Фабіан:

— Завдяки милості князя я твій господар, високий пане, і вся жупна управа — від цієї зали аж до одягальні — твоя власність.

— Я буду, як і мої попередники, — промовив князь. — Збільшуватиму прибутки цієї церкви, бо вона служить добрим намірам. А тепер, пане, ходімо вже в дім.