Адальберт Штіфтер - Вітіко

Під'їхавши до згарища церкви Святого Віта, князь знову спішився, став навколішки й проказав молитву. Потім поїхав до церкви Святої Діви Марії і там теж ставав навколішки й молився.

Згодом князь поїхав до міських мурів, де стояли всі воїни, що боронили місто. Під’їхавши ближче, він спішився, підійшов до дерева, на якому майоріла велика корогва, торкнувся гладенького стовбура й крикнув:

— Тепер знову починається моя влада і провід над усіма, хто в Празі!

Потім князь обернувся до тих, хто стояв поряд із корогвою. Там були Дипольд, начальник оборони, всі військові проводирі, позаду них їхні заступники, а ще далі воїни. Княгиня стояла поміж військових проводирів.

Владислав звелів подати коня.

Коня підвели, він сів верхи і зупинився навпроти оборонців. Дістав меча з піхов і почав вітати ним.

Спершу привітав Дипольда, низько опустивши меч, потім старого Болеміла, що стояв там випроставшись, старого Вшебора і старого Преду, потім Любомира і Дівіша, військових проводирів, княгиню Ґертруду і Дімут, що стояла поряд із нею, а згодом і всіх менших військових проводирів.

Ті, кого привітали, мечем дякували князю. '

Потім князь, широко махнувши мечем, привітав усе військо оборонців. Зрештою, тримаючи меч у правій руці, звернувся до всіх зі словом:

— Люди, друзі, брати й бойові товариші! Нехай Господь привітає вас! Ми знову разом. Господь усе змінив. Немає вже ворогів перед містом і в країні, скінчилася війна. Хвала, слава і честь усім, хто посприяв цьому! Ви з мужністю героїв захистили це місто і з серцем лицарів витримували облогу. Хвала і подяка вам усім! Хвала і подяка тим, хто вже не може чути ні хвали, ні подяки, бо спіткався зі смертю славного воїна, хвала і подяка тим, хто має на тілі рани, зазнавши їх у боротьбі за право; хвала і подяка шляхетному князю Собеславу, що зміцнив ці мури так, що сьогодні вони допомогли оборонити місто; хвала і подяка всім попередникам, хто дбав про захист княжого престолу; хвала і подяка тим, хто прийшов до мене з усієї країни і так збільшив силу, що вороги втекли перед нею; хвала і подяка тим, хто позбавив ворога мужності, а найбільша хвала і найбільша подяка тому, без кого це все було б марним: великому, справедливому і всемогутньому Богові. Ви вже дякували йому, я також дякував, а разом ми подякуємо йому завтра, тільки-но розвидниться. Завтра приїде король Конрад, прийміть його як гостя, а не як помічника, бо немає вже битви. Він буде присутній на церковних святах, а потім повернеться у свою країну. А тепер ще раз: вітання і подяка. Сьогодні ввечері я запрошую всіх проводирів, і старших, і молодших, на вечерю в замок. Альберо, архієпископ Трірський, має вино, а король Конрад привіз до міста все потрібне. Поділіть його між воїнами на валах і людьми в місті, які відчувають нужду. Після церковного свята приходьте завтра в замкову залу, там ми коротенько порадимось про винагороду за всі зусилля. Я йду тепер додому, проведіть мене, якщо це вам до вподоби, і кажу втретє: вітання і подяка!

— Вітання і подяка! — одностайно проревіли воїни, гримнувши мечами.

Князь уклав меч у піхви, повернув коня й поїхав зі своїм почтом до замку. Обидва війська супроводили його, де було місце для цього.

Доїхавши до княжого двору, побачили, що на брамі висять квіткові гірлянди, а попереду юрби стоять гарно вбрані дівчата у віночках та з букетами квітів, землю вкривають трава, листя і квіти. Одна дівчина проказала князю Владиславу слова привітання й подала йому букет. Князь узяв букет і подякував.

Потім усі дівчата співали вітальну пісню, і князь подякував за неї.

Коли запанувала тиша, князь спішився, підійшов до княгині, взяв її за руку, поцілував у чоло й заговорив:

— Ясновельможна й вельми кохана пані! На мурах я привітав тебе як військового проводиря, а тепер вітаю як княгиню. Я веду тебе з бойовища в твій дім, і дяка тобі за все, що під твоїм проводом зробила жіноча стать.

Потім князь обернувся до Дипольда, обняв його й мовив:

— Вітання тобі, мій любий брате, заходь під мій дах!

— Вітання тобі! — сказав далі князь Болемілу й потис йому праву руку.

Далі князь подавав руку єпископу і абатам, Дівішу, Любомиру і багатьом іншим людям.

— Вітання тобі, дівчино! — звернувся він до Дімут. — Ти не менш смілива, ніж гарна, ми твої боржники, і Ровно не каратиме тебе тяжко.

Проводирі княжого війська підійшли до оборонців міста, тиснули їм руки, вітали їх.

— Ти прекрасний воїн, — хвалив Велислав Дімут, — ти навіть ворожі стріли хапала руками?