Iван Франко - Лис Микита

Вкаже, хто лихий, хто вдатний.

Ось вам проба ваших прав!»

(* Дзеркало)

Рано сонечко схопилось,

У росі перлистій вмилось

І сміється, не пече…

Лис Микита ще любісько

Спить, розлягтись на все ліжко,

Втім, хтось штурк його в плече.

«Гей, ти, спюху, час вставати!

Зазирає день до хати;

А ти знаєш, що за день?

Він рішить, чи до побіди

Ти дійдеш, чи смерть і біди

З бою винесеш лишень!»

Так при ліжку Лиса ставши

І його за руку взявши,

Малпа Фрузя прорекла.

Всю ту ніч вона не спала,

Все за Лисом промовляла,

Де в кого лише могла.

Буркнув Лис крізь сон гнівливо,

Та, протерши очі живо,

Коло ліжка Малпу вздрів.

«Фрузю, ти се? - скрикнув втішно

З ліжка схопився поспішно.-

З чим же бог тебе привів?»

Фрузя каже: «Ах, Микито,

Що колись було прожито,

В мене з тямки не зійде!

Бо жіноче серце любить

Вічно того, хто нас губить,

Навіть вдячності не жде.

Так тобою я турбуюсь

І за тебе все піклуюсь,

Хоч про се ніхто й не зна.

Але нині бійка люта

Привела мене аж тута.

Мучить мисль мене страшна!..

Ой Микито, Вовк могучий,

А хоч хитрий ти, і ручий,

І проворний на язик,

То все ж легко бути може,

Що пропадеш ти, небоже,

Жартувати Вовк не звик!

Тим стурбована я дуже

І прийшла сюди, мій друже,

Щоб тобі допомогти.

Знаєш, де прийде до звади,

Добра й баба до поради,-

Слухай моїх рад і ти!»

Лис сміється: «Фрузю люба,

В тебе ні одного зуба

Не хибує! Що ж притьмом

Бабою тобі чиниться?

Ти ще можеш похвалиться

І красою, і умом!

Вчинок твій великодушний!

Радо буду я послушний

Твоїй раді, тільки радь!»

Фрузя плеснула в долоні -

Гей, Малпи, що на вигоні

Ждали, всі гуртом біжать.

«Го-го-го,- сказав Микита,-

Тут рідня вся знакомита!

Фрузю, що ж се все значить!»

Фрузя каже: «Не журися,

Сядь на лавці, простягнися,

А про решту тихо, цить!»

Тут нараз три Малпи-злюки

Як візьмуть Микиту в руки:

Голять, миють, милом труть;

Гладко тіло все обстригли,

Потім принесли оливи

І на хвіст кудлатий ллють.

Каже Фрузя: «Ну, Микито,

Все обстрижено, обмито,

Тільки в кудлах хвіст лишивсь:

Се на те, щоб Вовк нікуди,

Ні за крижі, ні за груди,

Ні за лоб тебе не ймивсь.

Як на тебе він накинесь,

Ти чинись, мов з страху гинеш,

Втеки! Та не дуже квап!

А як буде Вовк вже близько,

Обваляй в пісок хвостисько

Та й в лице йому талап!

Буде се йому несмачно

І остудить запал значно;

Поки очі він протре,

Всядь на карк йому ти сміло

І велике зробиш діло,

Вовка дідько забере.

А тепер клякни покірно,

Чари дам тобі, що вірно

Доведуть все до пуття:

«Іракі чо й рачіш реп,

Йирям узори рачін веп,

Яттучь цімішь ліб й анат»*.

Ну, тепер вставай, мій друже,

Йди здоров, не гайся дуже

І з побідою вертай!

Ви ж ведіть, Малпятка, Лиса

Там, де звірі всі зійшлися,

На ту толоку під гай!»

Йде дружина знакомита,

Гордо суне Лис Микита,

Просто перед царський трон.

Цар, уздрівши, як він вбрався,

За живіт зо сміху взявся.

«Хитрий же ти, бестіон!»

Але Лис, поважний, строгий,

Поклонивсь цареві в ноги,

А цариці до колін,

А відтак на місце бою,

Вкруг обступлене юрбою,

Виступив спокійно він.

Озирнувсь - аж Вовк вже тута:

Наче чорна хмара люта,

Виступає з-між рядів;

Аж зубами він скрегоче,

Мов свічки, блищаться очі -

Так з кістьми би Лиса й з'їв.

І махнув цар головою,

Знак подав їм булавою

Починати боротьбу.

Сурми, труби загриміли,

Всі затихли, заніміли,

На непевну ждуть судьбу.

Перший скочив Вовк лапастий,

Лиса в зуби щоб попасти

І зробить йому капут.

Лис завив, перелякався

І швиденько взад подався,-

Вовк за ним ось тут… ось тут!

Наздогнав його вже близько,

А втім Лис в бігу хвостисько

По піску проволочив,-

Як не свисне Вовка в очі,

Так його темніше ночі

Світ увесь заморочив.

«Ой та й сучий же ти злодій!» -

Крикнув Вовк, та гнать вже годі,

Став і тре з очей пісок.

«Що, Вовцуню, будем биться,-

Рік Микита,- чи мириться?

Ну, подай свій голосок!»

Обернувсь Микита скоро,

Вовка вхопити за горло

Вже ось-ось він наостривсь -

Але Вовк скакіць до нього

І зубами хап за ногу -

Лис на землю поваливсь.

«Га, собако ти брехлива,

Ось тепер приходять жнива:

Все, що сіяв, те й пожнеш!