Iван Франко - Лис Микита

Може, нас приймуть в гостину,

Бо тяжка нам тут біда».

Йду я, входжу - серед хати

Малпа, наче чорт лабатий.

А круг неї діточки,

Та такі вам обридливі!

Чортенята всі правдиві,

Щи аж страшно, бідочки.

Визвірились всі на мене,

Аж пробігло щось студене

Попід шкіру - тьфу, пропадь!

Очі всі повитріщали,

Зуби так понаставляли,-

Думалось: от-от з'їдять.

А Малпиня, та прочвара,

ІІідступа, мов чорна хмара:

«Що вам треба? Хто ви є?»

Ну, я їй давай брехати:

«Я прийшов, щоб вам віддати

Ушановання своє.

Із далекого Підгір'я

Богомільний, чесний звір я

І, мабуть, свояк ваш єсть,-

З прощі йду - та, чувши масу

Про красу і мудрість вашу,

Я прийшов віддать вам честь».

Подобріла Малпа зараз,

Від, тих слів аж облизалась.

«Прошу сісти! Так, значить,

Ви про мене щось чували?» -

«Пані, ах, які похвали

Фама скрізь про вас кричить!

А сі любі ангелятка -

Ваші діточки? А татка,

Певно, дома десь нема?» -

«Ох, мій пане, я вдовиця!

Та вам, може б, поживиться?

Зараз зладжу я сама!»

«О спасибі, люба пані!

(А в кишках, мов в барабані,

Пусто, марша тне живіт!)

Їсти в вас я й не посмів би!

Вашим любим словом хтів би

Ум свій, серце напоїть!»

«Бачу, друже, що ти чемний,

І розумний, і приємний,-

Любий гість мені такий!

Будем говорити много,

Та проте поперед всього

Зараз їж мені і пий!»

І метнулась до комірка,

Принесла аж три тарілки

М'яса, шницлів, ковбаси:

Перед мене все приносить,

Потім сіла, та ще й просить:

«Їж! Чом більше не їси?»

Ну, я їм, аж хата хоцить!

Малпа тим часом розводить

Теревені всі свої

Про жіночі нерви ніжні,

Про мужчин чуття побіжні,

Про рабство жінок в сім'ї.

Про «небіжчика» спімнула

Та й тяженько так зітхнула:

«Він мене не розумів!»

Далі скочила в культуру,

Ворожбу, літературу,

Стрій, політику і спів.

Я потакую й смакую,

Та для форми десь-якую

Опозицію зведу;

Малпа спорить, гарячиться,

Бачу, потік не скінчиться,

Тож, наївшись, більш не жду.

«Пані люба, я щасливий,

Що такий тут скарб правдивий

Несподівано знайшов!

Тут скріпив я тіло й душу,

Та простіть, спішити мушу,

Та прийду швиденько знов».

Малпа щось там ще плескала,

Я не слухав, як дам драла,

Коло Вовка опинивсь.

«Ах, Микито, я тут гину,

А ти там цілу годину!

Ну, приніс що? Пожививсь?»

«Пожививсь,- говорю,- брате,

Та з собою страву брати

Не подоба, просто стид.

То ти йди до хати, друже,

Малпа гостям рада дуже,

То й тебе вона вгостить».

Вовк у хату. Я се бачу,

Добре знаю вовчу вдачу,

То під стінку притуливсь,

Слухаю. Ось Вовк вітаєсь,

Малпа щось його питаєсь,-

Вовк на лавці розваливсь.

«Дай обідать, Малпо глупа!

А се що? Чортяток купа?

Ну, та й погань, боже крий!

Та-бо й ти - хай дундер свисне!

Глянеш - молоко аж кисне…

Ну, а де твій чорт старий?»

Так Вовчисько ляпав здуру.

А втім Малпа цеглу з муру

Як ухопить, як шпурне

В саму морду - боже любий!

Висипала штири зуби…

Мій Неситий як ревне!

Був би Малпу вбив на місці,

Ба, коли Малпи звинниці,

Як не скочать діточки:

Сей камінням Вовка пряжить,

Той знов очі видрать важить,

Двоє хапле за дрючки.

Лущать, б'ють без милосердя!

Ледво-не-ледво відпер я

Двері й крикнув: «Вовче, йди!»

От він вискочив в тій хвили,

Бо були б його убили,

Ніби гамана жиди.

Відтоді у Малпи Фрузі

Став я в ласках по заслузі,

Вовк же гірший полину.

Тож я вірю щастю свому:

Серед бурі, серед грому

Інші тонуть, я сплину».

Отака велась розмова,

Поки шляхом Лис до Львова

Враз з Бабаєм дочвалав!

Саме в пообідню пору

На майдані просто двору

Він на суднім місці став.

Повідають мудрі люде:

Прибудь розум, щастя буде.

Того й Лис державсь усе:

Хоч мороз шкребе по тілі,

Але рухи бистрі, смілі,

Гордо голову несе.

Так він виступив охоче:

Всі на нього вперли очі,

Всім зробилось прикро так,

Мов чекали грому, бурі…

Між ряди німі, понурі

Лис вступив, мов весельчак.

«Га, убійце ти проклятий!

Ти ще смієш тут ставати? -

Грізно з трону крикнув цар.-

Гляньте, панство, він ступає

Так свобідно, мов не знає,

Як гидкий прислав нам дар.

Га, ти міх брехень і зради!

Ні, не надійся пощади!

Яця ти на смерть загриз!

Цап, твій спільник в Яця смерти,

Вже на штуки є роздертий,-