Iван Франко - Boa Constrictor

- Я вже знаю, що говорю, - вiдповiв Матiй, сплюнувши.

- Ба, але хто ж би то такий? - спитали рiпники. - Хiба небiжчик що завинив кому?

- Ей, де там завинив, - вiдiзвався Митро, що стояв побiч Матiя, опертий о одвiрок, - але хоть би чоловiк i святий був, а вороги найдутся. Чи то нинi за ворога тяжко?..

- Коби так за що друге, як за лихого чоловiка, - вiдi звалося кiлька голосiв.

- Матiю, ходiт сюди! - закликав вiрник, пiдхиливши дверi. Але Матiй сидiв недвижно, пикаючи люльку, i не чув клику. Вiн мовчав. Його чоло морщилось, брови стяглись, немов якiсь важкi споминки пересувалися по його головi, а вiн силувався зiбрати їх докупи i витиснути з них щось дуже важного, дуже страшного.

- Матiю, чи ти оглух, чи що такого? - пищав вiрник в дверях. - Кiлько разiв маю кликати?

Матiй за гамором i задумою i сей раз не дочув жидового крику, аж Митро трунув його в плече i сказав:

- А встаньте-но, от вас Мошко кличе до пана.

- А трiс би-с, жидiвська пуго! - проворкотiв Матiй, встаючи, дуже злий, що поклик перервав йому думання. Коли встав, то його висока, хоть згорблена стать виднiлася понад всiх других рiпникiв. Товпа проступилася, i Матiй супокiйним i важким поступом увiйшов до Германової свiтлицi.

- Мусит щось старий знати, - сказав Митро, коли вiрник запер за ним дверi. - Щось дуже брови морщит, видно, що то не абищо такого.

- Господь там знає! Може, i єсть що… А то чути, що вiн ту вiддавна вже, надивився на тутошнi порядки.

- Та що то з того всего вийде, - вiдiзвався якийсь немолодий вже рiпник з.кута, - цiї ту хто допiмнесь за бiдним робiтником? От, був, жив, мучився, а вiдтак пропав десь, як собака, та й бувай здоров!

- Вже ви так не говорiт, - вiдповiв Митро, - а от як Митерчуки впали були до ями, що ся була пiд ними линва урвала, то не з'їздила комiсiя? Гет випитували всiх, як то могло бути, чому ся линва могла урвати, ну, i не посадили жида до криминалу?

- Ба-а-а! - вiдповiв рiпник з кута. - То було що iнше, а се що iнше. Чень же Матiй сам на свої очi не видiв, хто небiжчика пхнув в яму. Бо якби був видiв, то чому не сказав давно? А тепер хоть би гадав-перегадав, то що з того вийде? На судi того доказати не здужає, i з цiлої хмари буде пшик замiсть дощу!

А Матi й тим часом стояв в свiтлицi близько порога i розглядався довкола, немов хотячи доконатися, чи все ще на своїм мiсцi. Вiрник не знав, пощо Герман казав насамперед закликати Матiя i о чiм хоче з ним бесiдувати.

- Ist schon gekommen, Herr Principal, ist schon gekommen der alte Matij!

- Gut, gut, - вiдворкнув Герман, кiнчачи рахунки, по чiм обернувся до Матiя.

- То ти був в ямi нинi, як тотi костi найдено? - спитав Герман, вiдразу приступаючи до речi.

- Я, - вiдповiв коротко Матiй, немов вiддавна вже надiявся такого питання.

- Я чув… що ти там… того… говорив другим, що нiби… нiби знаєш, хто то був такий?..

Голос Германа був якийсь непевний, вiн чув, що в його нутрi щось буриться.

- А знаю. То був робiтник Iван Пiвторак, що два роки тому десь подiвся, лишивши жiнку з дитиною.

Виговоривши твердим i рiзким голосом сi слова, Матiй озирнувся на вiрника. На вiрнику лиця не було, стояв блiдий як крейда, колiна замiтно дилькотали пiд ним, - здавалося, що туй-туй упаде.

- А ти почiм то знаєш? - питав далi Герман, поволi i досить супокiйне.

- Я пiзнав небiжчика по перстенi, що був у него на пальцi.

- То ти знаєш напевно, що то той Iван, можеш присягнути на то?

- Можу сто раз, не раз.

Герман задумався. Матiєва твердiсть почала його мiшати. "Прийдеся тягатися на судах, - подумав вiн собi. - Яким способом чоловiк в яму упав? Певно, неосторожнiсть! Лихо, треба кару платити, клопiт!" Роздумуючи ее, Герман дивився на Матiя i замiтив на лицi його щось таке, немов старий рiпник не досказав всього.

- Що? Може, маєш єще що сказати? - спитав Герман, зачудуваний таємничим виразом Матiєвого лиця.

- Та я… - почав непевним голосом Матiй, - я… би пану сказав ще пару слiв… нi, я хотiв би дещо розпитати, але…

- Питай, що там такого, чому не говориш…

Матiй не вiдповiдав, тiльки дивився на вiрника. Герман порозумiв, що Матiй хоче з ним говорити в чотири очi.

- Geh nur a bissei weg, - сказав вiн до Мошка, не дивлячись на нього. Мошко затрясся. Бачилося, що в нього нема й на тiлько сили - кроку зробити вiйненим голосом вiн промимрив:

- Warrrum kann er… auch so… nicht?

Герман напруго озирнувся, зачувши той здавлений, уриваний голос. Що сталося з Мошком? Що значить тота його смертельна блiдiсть, тота дрож, тото помiшання? Герман сидiв як вритий i чудувався.

- Ja, aber was ist dir? Bist du krank?

- О ja… ja… ja… hab mich erkдl… tet, - npoлепотiв вiрник, забуваючи о нинiшнiй спецi.

- Erkдltet? - замiтив спроволока Герман. - No, nо, geh und schlaf dich ausi