Леся Українка - Лісова пісня

Л у к а ш

То ми вже поєднались?

М а в к а

Ти не чуєш, як солов'ї весiльним спiвом дзвонять?

Л у к а ш

Я чую… Се вони вже не щебечуть, не тьохкають, як завжди, а спiвають:

"Цiлуй! цiлуй! цiлуй!"

(Цiлує її довгим, нiжним, тремтячим поцiлунком).

Я зацiлую тебе на смерть!

Зривається вихор, бiлий цвiт метелицею в'ється по галявi.

М а в к а

Нi, я не можу вмерти… а шкода…

Л у к а ш

Що ти кажеш? Я не хочу!

Навiщо я сказав?!.

М а в к а

Нi, се так добре - умерти, як летюча зiрка…

Л у к а ш

Годi!

(Говорить пестячи).

Не хочу про таке! Не говори!

Не говори нiчого!.. Нi, кажи!

Чудна у тебе мова, але якось так добре слухати… Що ж ти мовчиш?

Розгнiвалась?

М а в к а

Я слухаю тебе… твого кохання…

(Бере в руки голову його, обертає проти мiсяця i пильно дивиться в вiчi).

Л у к а ш

Нащо так? Аж страшно, як ти очима в душу зазираєш…

Я так не можу! Говори, жартуй, питай мене, кажи, що любиш, смiйся…

М а в к а

У тебе голос чистий, як струмок, а очi - непрозорi.

Л у к а ш

Може, мiсяць неясно свiтить.

М а в к а

Може…

(Схиляється головою йому до серця i замирає).

Л у к а ш

Ти зомлiла?

М а в к а

Цить! Хай говорить серце… Невиразно воно говорить, як весняна нiчка.

Л у к а ш

Чого там прислухатися? Не треба!

М а в к а

Не треба, кажеш? То не треба, милий!

Не треба, любий! Я не буду, щастя, не буду прислухатися, хороший!

Я буду пестити, моє кохання!

Ти звик до пестощiв?

Л у к а ш

Я не любився нi з ким ще зроду. Я того й не знав, що любощi такi солодкi!

Мавка пристрасно пестить його, вiн скрикує з мукою втiхи.

Мавко! ти з мене душу виймеш!

М а в к а

Вийму, вийму!

Вiзьму собi твою спiвочу душу, а серденько словами зачарую…

Я цiлуватиму вустонька гожi, щоб загорiлись, щоб зашарiлись, наче тi квiтоньки з дикої рожi!

Я буду вабити очi блакитнi, хай вони грають, хай вони сяють, хай розсипають вогнi самоцвiтнi!

(Раптом сплескує руками),

Та чим же я принаджу любi очi!

Я ж досi не заквiтчана!

Л у к а ш

Дарма!

Ти й без квiток хороша.

М а в к а

Нi, я хочу для тебе так заквiтчатися пишно, як лiсова царiвна!

(Бiжить на другий кiнець галяви, далеко вiд озера, до цвiтучих кущiв).

Л у к а ш

Почекай!

Я сам тебе заквiтчаю.

(Iде до неї).

М а в к а

(смутно)

Не краснi квiтки вночi… тепер поснули барви…

Л у к а ш

Тут свiтляки в травi, я назбираю, вони свiтитимуть у тебе в косах, то буде наче зоряний вiнок.

(Кладе скiльки свiтлякiв їй на волосся).

Дай подивлюся… Ой, яка ж хороша!

(Не тямлячись вiд щастя, пориває її в обiйми).

Я ще набрати мушу. Я вберу тебе, мов королiвну, в самоцвiти!

(Шукає в травi попiд кущами свiтлякiв).

М а в к а

А я калини цвiту наламаю.

Вона не спить, бо соловейко будить.

(Ламає бiлий цвiт i прикрашує собi одежу).

Р у с а л к а

(знов виходить з туману.

Шепоче, повернувшись до очеретiв)

Дитинчата-Потерчата, засвiтiте каганчата!

В очеретах заблимали два бродячi вогники. Далi виходять Потерчата, в руках мають каганчики, що блимають, то ясно спалахуючи, то зовсiм погасаючи. Русалка притуляє їх до себе i шепоче, показуючи в далечiнь на бiлу постать Лукашеву, що мрiє в мороку помiж кущами.

Дивiться, он отой, що там блукає, такий, як батько ваш, що вас покинув, що вашу ненечку занапастив.

Йому не треба жити.

П е р ш е П о т е р ч а

Утопи!

Р у с а л к а

Не смiю. Лiсовик заборонив.

Д р у г е П о т е р ч а

А ми не здужаєм, бо ми маленькi.

Р у с а л к а

Ви маленькi, ви легенькi, в ручках вогники ясненькi, ви як ласочки тихенькi, - ви пiдiть у чагарник, не почує Лiсовик, а як стрiне - вогник свiне - був i зник!

Перекиньтесь блискавками над стежками.

Спалахнiть над купиною, поведiть драговиною, - де вiн стане, там i кане аж на саме дно болота…

Далi - вже моя робота!

Ну! блись-блись!

П о т е р ч а т а

(рушаючи одно до одного)

Ти сюдою, я тудою, а зiйдемось над водою!

Р у с а л к а

(радо)

Подались!

(Надбiгає до болота, бризкає водою з пальцiв позад себе через плечi. З-за купини вискакує Куць, молоденький чортик-паничик).

Куцю-Куцю, поцiлуй у руцю!

(Свавiльним рухом простягає йому руку, вiн цiлує).

К у ц ь

За що ж то, панянко?

Р у с а л к а

Я тобi снiданко гарне наготую, тiльки не прогав.

(Показує в далечiнь на Лукаша).

Бачиш? Що? привик ти до таких потрав?

К у ц ь

(махнув рукою)

Поки не в болотi, - сухо в мене в ротi!

Р у с а л к а

Буде хлопець твiй, радiсть буде й бабi, й матiнцi твоїй!

Куць стрибає за купину I зникає. Русалка в очеретi зорить за Потерчатами, що миготять бiгунцями, спалахують, блимають, снуються, перебiгають.