Леся Українка - Лісова пісня

Добре я бачу твою ледачу вдачу, та я тобi пробачу, бо я ж тебе люблю!

(З жартiвливим пафосом).

На цiлу довгу мить тобi я буду вiрна, хвилину буду я ласкава i покiрна, а зраду потоплю!

Вода ж не держить слiду вiд рана до обiду, так як твоя люба або моя журба!

"Т о й, щ о г р е б л i р в е"

(поривчасто простягає їй обидвi руки)

Ну, мир миром!

Поплинем понад виром!

Р у с а л к а

(береться з ним за руки i прудко кружляє)

На виру-вирочку, на жовтому пiсочку, в перловому вiночку зав'юся у таночку!

Ух! Ух!

Ухкають, бризкають, плещуть. Вода б'ється в береги, аж осока шумить, i пташки зграями зриваються з очеретiв.

В о д я н и к

(Виринає посеред озера. Вiн древнiй сивий дiд, довге волосся i довга бiла борода всумiш з баговинням звисають аж по пояс.

Шати на ньому - барви мулу, на головi корона iз скойок. Голос глухий, але дужий).

Хто тут бентежить нашi тихi води?

Русалка з своєю парою спиняються i кидаються врозтiч.

Стидайся, дочко! Водянiй царiвнi танки заводити з чужинцем?! Сором!

Р у с а л к а

Вiн, батьку, не чужий. Ти не пiзнав?

Се ж "Той, що греблi рве"!

В о д я н и к

Та знаю, знаю!

Нерiдний вiн, хоч водяного роду.

Зрадлива i лукава в нього вдача.

Навеснi вiн нуртує, грає, рве, зриває з озера вiнок розкiшний, що цiлий рiк викохують русалки, лякає птицю мудру, сторожку, вербi-вдовицi корiнь пiдриває i бiдним сиротятам-потерчатам каганчики водою заливає, псує мої рiвненькi береги i старощам моїм спокiй руйнує.

А влiтку де вiн? Де тодi гасає, коли жадiбне сонце воду п'є iз келиха мого, мов гриф неситий, коли вiд спраги никне очерет, зоставшися на березi сухому, коли, вмираючи, лiлеї клонять до теплої води голiвки в'ялi?

Де вiн тодi?

Пiд час сеї мови "Той, що греблi рве" нишком киває Русалцi, ваблячи її втекти з ним по лiсовому струмку.

"Т о й, щ о г р е б л i р в е"

(з укритою насмiшкою)

Тодi я в морi, дiду.

Мене на помiч кличе Океан, щоб не спило i в нього чашу сонце.

Як цар морський покличе - треба слухать.

На те є служба, - сам здоровий знаєш.

В о д я н и к

Еге ж, тодi ти в морi… А менi, якби не помагав мiй друг одвiчний, мiй щирий приятель осiннiй дощик, прийшлось би згинуть з парою!

"Той, що греблi рве" незамiтно ховається в воду.

Р у с а л к а

Татусю! не може пара згинути, бо з пари знов зробиться вода.

В о д я н и к

Яка ти мудра!

Iди на дно! Доволi тут базiкать!

Р у с а л к а

Та зараз, тату! Вже ж його немає.

Я розчешу поплутаний сiкняг.

(Виймає з-за пояса гребiнку з мушлi, чеше прибережне зiлля),

В о д я н и к

Ну, розчеши, я сам люблю порядок.

Чеши, чеши, я тута пiдожду, поки скiнчиш роботу. Та поправ латаття, щоб рiвненько розстелялось, та килим з ряски позшивай гарненько, що той порвав пройдисвiт.

Р у с а л к а

Добре, тату.

Водяник вигiдно вкладається в очеретi, очима слiдкуючи роботу Русалчину; очi йому поволi заплющуються.

"Т о й, щ о г р е б л i р в е"

(вирнувши, стиха до Русалки)

Сховайся за вербою!

(Русалка ховається, оглядаючись на Водяника).

Поплинемо з тобою ген на розтоки, пiд бистрiї лотоки, зiрвемо греблю рiвну, утопим мельникiвну!

(Хапає Русалку за руку i швидко мчить з нею через озеро. Недалеко вiд другого берега

Русалка спиняється i скрикує).

Р у с а л к а

Ой, зачепилася за дуб торiшнiй!

Водяник прокидається, кидається навперейми i перехоплює Русалку.

В о д я н и к

То се ти так?!. Ти, клятий баламуте, ще знатимеш, як зводити русалок!

Поскаржуся я матерi твоїй,

Метелицi Гiрськiй, то начувайся!

"Т о й, щ о г р е б л i р в е"

(з реготом)

Поки що буде, я ще нагуляюсь!

Прощай, Русалонько, сповняй коновки!

(Кидається в лiсовий струмок i зникає).

В о д я н и к

(до Русалки)

Iди на дно! Не смiй менi зринати три ночi мiсячнi поверх води!

Р у с а л к а

(пручаючись)

З якого часу тут русалки стали невiльницями в озерi? Я - вiльна!

Я вiльна, як вода!

В о д я н и к

В моїй обладi вода повинна знати береги.

Iди на дно!

Р у с а л к а

Не хочу!

В о д я н и к

А, не хочеш?

Вiддай сюди вiнець перловий!

Р у с а л к а

Нi! то дарував менi морський царенко.

В о д я н и к

Тобi вiнця не прийдеться носити, бо за непослух забере тебе

"Той, що в скалi сидить".

Р у с а л к а

(з жахом)

Нi, любий тату, я буду слухатись!

В о д я н и к

То йди на дно.

Р у с а л к а

(поволi опускаючися в воду)

Я йду, я йду… А бавитися можна з рибалкою?

В о д я н и к

Та вже ж, про мене, бався.

Русалка спустилася в воду по плечi i, жалiбно всмiхаючись, дивиться вгору на батька.