А н т е й
Ох, якби мав я силу тебе від серця одірвати геть і кинути, мов гадину отрутну, римлянам тим під ноги!
Н е р і с а (з коротким злісним сміхом)
Ти не можеш?
То мусиш покоритись. Може, згодом ти сам мені подякуєш за се.
Бо я не відступлюсь від свого слова, - коли не ти, то я здобуду слави,
і то сьогодні. Я доволі ждала.
А н т е й (після важкого мовчання)
Так, я піду. Мені миліше буде з римлянами, аніж отут з тобою.
Н е р і с а
Іди. Та оббери ж оте галуззя з своєї голови - невже ж так підеш?
Антей сягає за голову, здіймає лаври, з проймаючим жалем дивиться на їх і мовчки кладе там, де стояла Евфрозіва, кола квітчала його.
Г о л о с Е в ф р о з і н и (озивається з глибини дому)
Нерісо! клич Антея! Йдіть обідать!
Уже готова оргія препишна!
Антей миттю кидається до хвіртки.
Н е р і с а (доганяючи його)
Куди ж ти? Треба ж переодягтися!
А н т е й
Пусти мене! Бо прийде Евфрозіна, а я не смію глянуть їй у вічі.
(Вибігає за хвіртку).
Е в ф р о з і н а (виходить з дверей)
А де ж Антей?
Н е р і с а
На оргію пішов.
Його запрошено до Мецената.
Е в ф р о з і н а
Якийсь дивний твій жарт.
Н е р і с а
Я не жартую.
Он там лежать зів'ялі хатні лаври, - сьогодні він нам свіжі принесе, здобувши з рук знавців.
(Гордо підвівши голову, йде в хату.)
Евфрозіна (хапаючись за голову)
Невже се правда?!
ІІ
В господі Мецената, нащадка того славутнього Мецената, що жив за Августа. Велика, пишна, прибрана як для оргії світлиця, аркою переділена на дві нерівні частини: у першій, меншій (на передньому плані), поставлено триклініум для господаря Мецената і двох найпочесніших гостей - прокуратора і префекта - і вряджено невисокий примост, засланий килимами, для виступів співців, мімів та інших артистів; у другій, більшій (на задньому плані), багато столів, то з ліжками навколо - на грецький лад, то з стільцями - на римський, там сидять і лежать гості різного стану і віку, греки і римляни. Бенкет ще ледве почався і йде якось мляво, видко, що гості мало знайомі межи собою і почуваються ніяково під увагою почесного триклівія чільної частини світлиці. На примості х о р панегіристів - між ними Х і л о н - кінчає спів.
Х о р панегіристів (співає)
Світло від світла родиться вічно, так і пресвітлий рід Мецената з променя в промінь переливає сяйво своє!
Коли хор скінчив співати, М е ц е н а т злегка кивнув головою корифеєві і зробив рукою рух, не то наказуючий, не то запрошуючий, щоб хористи зайняли місця на бенкеті в задній частині світлиці. Хор розміщається поза найдальшими столами в самій глибині. Раби розносять напитки й наїдки, рабині роздають квіти.
М е ц е н а т (рухом пальця закликає раба-домоправителя)
Нехай тим часом тут поскачуть міми, а потім ті єгиптянки безкості, що то показують з мечами штуки, але щоб те тривало все недовго; хвилину-дві щоб кожне зоставалось і щоб ніхто не смів виходить двічі.
(До прокуратора і префекта.)
Бо уявіть собі, що й тії мавпи до слави не байдужі: раз плесніть, то потім і прогнати з кону трудно.
Тим часом домоправитель, уклонившись, вийшов, і на кону стали з'являтися міми, представляючи коротенькі мімічні фарси без слів, акробатки-єгиптянки з мечами, жонглери і жонглерки з барвистими опуками і т. ін. Гості поплескують їм, часом кидають їм квіти й ласощі. Мало звертаючи на те все уваги, Меценат і двоє його почесних гостей розмовляють межи собою. Меценат трохи зниженим голосом, префект рівно, однотонно і трохи недбало, прокуратор голосно і непримушено.
М е ц е н а т
Ся оргія моя, признатись мушу, нагадує щось трошки царство тінів перед Плутоновим тріумвіратом.
Ви не повірите, як я працюю, щоб якось подолати свою дикість і недовірливість, щоб сполучити в одну родину дві частини люду коринфського - римлян і греків.
П р е ф е к т
Друже, ти й так уже великого досяг; взірцевий маєш хор панегіристів, такий і в Римі не щодня почуєш.
М е ц е н а т (махнувши рукою)
Ет, що той хор!.. По щирості сказавши, такій поезії на кухні місце, бо їй недоїдки - миліша плата, ніж лаври… Я прошу в вас вибачення, що вас частую отаким злиденством -
(ще тихше) бо се, властиве, тільки для юрби - та я надолужити сподіваюсь на іншому. Я тут назнав співця справдешнього. Не дуже він славутній, та се вже грекам сором, не співцеві.
Я покажу Коринфові, що треба римлянина для цінування хисту,
інакше хист лишиться неужитком.
П р о к у р а т о р
Співець той хутко прийде?
М е ц е н а т
Читать дальше