Леся Українка - ОРГІЯ

Н е р і с а

А де ж він тую статую подіне?

А н т е й

Нам принесе.

Н е р і с а

Тут і лишить?

А н т е й

Запевне.

Се ж буде дружній дар нам від Федона.

(Пауза).

Ти щось примовкла, наче зажурилась.

Чого, Нерісо?

Н е р і с а

Я собі гадаю, що скільки ще ся хата поховає в собі укритих скарбів, мов гробниця…

А н т е й

Я не люблю таких речей у тебе.

Н е р і с а

Як буде тут камінна Терпсіхора, то я мовчання перейму від неї.

А н т е й

Нерісо, ти сьогодні вередлива.

Н е р і с а

Як так, то я піду.

(Встає).

А н т е й (затримує її, обнявши)

Ні-ні, кохана!

Н е р і с а (визволяючись)

Пусти мене!

Чутно стукання у хвіртку.

Он хтось прийшов до тебе.

Неріса йде в гінекей. Антей одчиняє хвіртку і впускає Ф е д о н а - молодого скульптора.

А н т е й

Здоров, Федоне!

Вітаються.

Ф е д о н

Я лиш на хвилинку, так ніколи!

А н т е й

Чому? Роботу маєш?

Ф е д о н

Роботу поки що я вже скінчив, та тут нові клопоти - вибираюсь на панську оргію до Мецената!

А н т е й (зчудований)

Тебе запрошено?

Ф е д о н

З тобою разом.

А н т е й

Жартуєш чи глузуєш?

Ф е д о н

Правду мовлю, се ж я прийшов тобі переказати запросини.

А н т е й

Хто ж їх тобі приніс?

Ф е д о н

Я сам одержав, бувши в Мецената.

А н т е й

Ти в Мецената був? Чого?

Ф е д о н

По справі… І знаєш, я ніяк не сподівався, що він такий.

А н т е й

Який?

Ф е д о н

Такий привітний,

і неподібно, що великий пан, говорить так…

А н т е й

Та з чого ж ти дивуєш?

Що пан вельможний на поріг пускає митця убогого? Чи, може, з того, що і римлянин часом дещо тямить у хисті красному?

Ф е д о н

O ні, не "дещо", а він таки знавець, великий, справжній!

Адже й тебе він перший оцінив.

А н т е й

Він перший? Але ж я давно мав школу, як Мецената не було в Коринфі.

Ф е д о н

Що школа! То до слави так належить, як глиняна патера до скульптури.

А н т е й

Та вже було подібне щось до слави, коли той пан довідався про мене.

Ф е д о н

Сказати правду, випадок сліпий звістив про тебе: учень твій один вступити хтів у хор панегіристів і на зразок умілості своєї твою епіталаму проспівав, оту, що ти зложив на шлюб твій власний.

Антей робить рух урази, але Федон, невважаючи, провадить далі.

Ми з Меценатом надійшли на теє, я розказав йому, хто автор співу,

і зараз же він доручив мені тебе просить на оргію до нього, а се не мало значить, любий друже.

А н т е й (стримуючи досаду, викликану остатніми словами Федона)

Яку ти міг до нього мати справу?

Ф е д о н

Він статую купив недавно в мене, то я її до нього відпровадив, щоб не ушкодили раби, несучи.

А н т е й

Яку ж ти статую йому продав?

Ф е д о н

Пробач… я, власне, мусив би спитати твоєї згоди… та пани вельможні не люблять ждати…

А н т е й

Ти продав Нерісу?!

Ф е д о н

Ні, статую богині Терпсіхори.

А н т е й

Ти б і саму богиню запродав, якби лиш міг, у римський дім розпусти!

Ф е д о н (встає ображений)

Такого ти не смієш говорити!

А н т е й

Тобі не до лиця така вражливість, бо ти ж продав туди свій твір найкращий, де зневажають все, що вам святе.

Ф е д о н (впадаючи в річ)

Нічого там ніхто не зневажає!

Там цінять геній, там дарують славу, не тільки гроші. Я не запродав своєї Терпсіхори. Я поставив її на подив людський, мов у храмі.

Чи вже вона й для храму засвята, по-твоєму?

А н т е й

По-моєму, блюзнірство - рівняти дім римлянина до храму!

За гроші чи за славу - ти продався укупі з твором рук твоїх.

Ф е д о н

Антею!

Ти хочеш довести мене до того, щоб я пішов і викупив назад ту статую. За гроші неможливо, щоб Меценат раз куплене продав, та, може ж, се ще не остатня іскра мого натхнення, може, я здолаю щось кращого створити - їй на викуп.

А н т е й

Ти купиш другий гріх, і то ще тяжчий.

Ф е д о н

Не розумію, що ти з мене хочеш!

Чи мав би й я весь вік, як ти, сидіти без хліба і без слави?

А н т е й

Се повинен терпіти еллін, коли хліб і славу здобути може тільки з римських рук.

Ф е д о н

Хто слави не бажає, той не еллін, - жадобу сю батьки нам заповіли, діставши від дідів.

А н т е й

Діди приймали вінці свої з рук матері Еллади, батьки дозволили зв'язать їй руки і тим синів позбавили вінців.

Авжеж, Федоне, відколи безславна сама Еллада - елліни повинні жадобу слави в серці заглушити.

Ф е д о н

І збільшити безслав'я свого краю?

Та чим же вславиться сама Еллада, коли їй діти лаврів не здобудуть?