Леся Українка: ОРГІЯ

Не підеш ти на оргії до неї, - вона не тямить, що то є правдива святая оргія, встанова божа!

Н е р і с а

Ти був коли на оргії?

А н т е й

Давно.

Ще підлітком. Ще як була в Коринфі гетерія співців, таємна, звісно, бо всяке ж товариство є злочин, на римську думку.

Н е р і с а

Що ж? і дуже пишні були в вас оргії?

А н т е й

Зважай сама.

Збирались ми все по таких господах, як от моя…

Н е р і с а (розчаровано)

Ах, так!..

А н т е й

У нас в кратерах вода все панувала над вином.

Квітки бували в нас лише в ту пору, коли вони цвіли в садках та в полі, а як верталась в тартар Персефона то забирала нам усі покраси.

Н е р і с а

Хіба ж бувають оргії без квітів?

А н т е й

У нас бували, ще й які буйні!

Н е р і с а

Але ж вони були таємні, кажеш?

То як же буйних оргій тих не чули знадвору люди?

А н т е й

Чи ж вони могли знадвору чути, як серця в нас б'ються?

Чи ж сяйво наших поглядів проймало камінні мури та загони щільні?

Н е р і с а

А ваші співи?

А н т е й

О, вони були потужнії натхненням, а не гуком.

І в стриманім зітханні тихих струн ми вгадувати вміли урагани, що нуртували в грудях у співця.

В нас буйні кучері були, мов тирси, гукали погляди: "Evoe Bacche"! Хоч би сама вода була в кратерах, ми ще б розходились додому п'яні.

О, я хотів, щоб ти хоч раз попала на оргію таку! В святім безумстві ти б у танку зайшлася, як менада!

Н е р і с а

Бувала я на оргіях не раз.

А н т е й

Але не на таких!

Н е р і с а

Либонь, на кращих.

А н т е й

Того не може бути.

Н е р і с а

Я не знаю, які були ті ваші, але тії, що я на їх дитиною ходила, були мов сни розкішні.

А н т е й

Се злочин - на оргії такі дітей водити!

Н е р і с а

Моя матуся мусила.

А н т е й

Я знаю… Пробач, я мовив нерозумне слово.

Повинен би я тямити, як тяжко рабині-танцівниці серце рвалось, коли вона свою єдину доню, що ледве виросла із немовляток, вела на те позорище.

Н е р і с а

Нічого мені про те матуся не казала.

Я завжди йшла на оргію весела, там ласощів я їла досхочу, та й забавки перепадали часом, бо гості пестили мене…

А н т е й

Не згадуй!

Аж холодно, як здумаю… Запевне, ті їхні пестощі були масні і кожне слово брудом перейнято!

Н е р і с а

Не знаю, я тоді не розуміла ні слів масних, ні поглядів брудних, але красу я тямила й малою,

і серденько тремтіло від хвали, як струночка під плектроном на лірі.

На примості високім ми обидві були немов веселки - більша й менша на ясній верховині. Покривала, прозорі та барвисті, легким луком перекидалися понад хмаринки злотистих курев запашних. Тоді мені здавалося, що я танцюю на хмароньках небесних, а з землі до мене долітають тільки квіти.

То гості кидали до нас квітки, не тямлячись від захвату палкого…

А н т е й

А в тих квітках ховався невидимий холодний гад розпусти і зневаги.

Н е р і с а

Кажу ж тобі, що я того не знала!

А н т е й

Але тепер ти знаєш, чим бувають рабині-танцівниці для римлян,

і тямиш добре, що тебе спіткало б, якби ти серед оргій тих зросла так, як твоя матуся нещаслива, що згинула, мов забавка розбита, у забутті, в недузі та в погорді.

Н е р і с а

Я тямлю, що тобі я винна дяку.

Не бійся, я того не забуваю.

А н т е й

Нерісо! Чи того ж я потребую?

Н е р і с а

Ні-ні, я не повинна забувати, що ти зробив людиною мене,

"маленьку мавпочку з Танагри".

А н т е й

Годі!

Я не люблю, як ти таке говориш,

і прозвища того я не терплю, що прикладали ті римляни грубі до еллінської ніжної дитинки.

То заздрили вони, що їх римлянки були важкі й незграбні проти тебе, моєї "вітроногої" Неріси!

Н е р і с а (задумана)

І нащо то мені?..

А н т е й

Що саме, люба?

Н е р і с а

Отая "вітроногість", як ти кажеш… Вже я ж не танцівниця.

А н т е й

Як, Нерісо?

Хіба тебе не радує хвала моя і наших друзів скромних, щирих?

Хіба ж то мало - бути в нашій хаті укритим скарбом, але дорогим, таким, що й цезар ліпшого не має?

Н е р і с а

Укритим скарбом… Я скажу по правді, що я щедрішою вдалась від тебе.

І ти ж укритий скарб, а я ж, Антею, тим не радію, що твоєї ліри не чує світ широкий, тільки я та слухачів твоїх мала громадка.

Ні! якби сила, я б тебе сама поставила на п'єдестал високий, мов постать Аполлона-кітариста!

і хай би світ сповнявся тих пісень, що ти б тоді творив на високості!

А н т е й

Ти думаєш, либонь, що і натхнення повищати від п'єдесталу може?

Н е р і с а

Авжеж! Я певна того!

А н т е й

Ти дитина… Але як ти так любиш п'єдестали, то будь утішена, бо наш Федон вже ж вирізьбив на взір твій Терпсіхору і дав їй п'єдестал високий досить.