Леся Українка: ОРГІЯ

Н е р і с а

Не сам же Меценат його стягає.

Та й ти як спадок одібрав по батьку, то не питав, хто й як його надбав.

А н т е й

Я знав, що то було придбання чесне.

Н е р і с а

Так, певне, думає і Меценат про статки батьківські. Він повертає чималу частку нам назад в Елладу, а ти за те найбільше ворогуєш.

По-твоєму, то добре, щоб у нас по закутках марніли твори хисту, щоб з голоду митці снагу втрачали, щоб мармур цвіль посіла, струни - ржа, щоб елліни на варварів звелися, аби римлянам чим не послужити?

А н т е й

Доволі вже їм служать. Я не буду.

Н е р і с а

Ніхто й не вимагав від тебе служби.

Чи Меценат завдав тобі зневагу, в гостину через друга запросивши?

А н т е й

В гостину? Ти се думаєш навсправжки, що Меценат співця до себе кличе на оргію для дружньої балачки, а не для співу на розривку гостям?

Н е р і с а

А що ж, якби ти й заспівав там трошки?

Твої пісні вже й так були в тім домі.

А н т е й

Та з того я не винен.

Н е р і с а

Ні, ти "винен", ти дав ученикам пісні списати і, значить, сам їх випустив у світ.

А що римлянин оцінив їх краще, ніж земляки, то се вже річ звичайна, винуй у тім, як хочеш, Мецената.

Тепер в Елладі той лиш має славу, кого похвалить Рим. Коринф оцінить свого співця тоді, коли втеряє.

Якби ти в Рим дістався з Меценатом і там здобув заслужений тріумф, - бо Рим же вміє талани вінчати! - а потім повернувся до Коринфа, то рідні лаври, наче ряст весною, прослалися б тобі попід ногами.

А н т е й

Топтати рідних лаврів я не хочу.

Тріумфи в Римі - то для мене ганьба.

Н е р і с а

Чого ж ти ждеш?

А н т е й

Признання в ріднім краї без помочі ласкавих переможців.

Н е р і с а

Коли ж те буде? Як життя скінчиться?

Посмертна слава - то звичайний дар таким співцям, як ти. А поки живі, ніхто не чує їх, ніхто не бачить, немов вони поховані в могилі.

Поринувши глибоко в думи й мрії, такі співці не рухаються з місця, а понад ними пролітає буйно барвиста вакханалія життя і кидає тому і лаври, й квіти, хто вміє їх ловити на льоту.

Такому ж от, як ти, хіба лишиться зів'яле листя та вінці нагробні.

Чи думаєш ти Рим перемогти могильною незрушністю такою?

Тобою бувши, я б його сліпила всім блиском генія свого й Еллади, на всіх би сценах я запанувала, всі форуми і портики посіла, моє імення заглушило б гомін імення Цезаря! Оце була б справдешня перемога!

А н т е й

Всі б казали:

"Яких співців скуповує наш Рим!

Зовсім уже пішла в старці Еллада!"

(Бере в руки Евфрозінин лавровий вінець).

Дивись, Нерісо, сей вінець єдиний здобув я за життя, та він дорожчий від всіх твоїх розхвалених тріумфів.

Коли такі вінці нагробні будуть, так що ж, нехай скоріше прийде смерть!

(Надіває на голову вінець з гордим спокійним усміхом.)

Н е р і с а

Антею, слухай! Я не можу більше сього терпіти. Так затхнутись можна в могильному повітрі сеї хати.

Ти або я повинні вийти в світ.

Я так тебе кохаю, що пристану на те, щоб славою твоєю жити, але зовсім без слави жить не можу - я еллінка!

А н т е й

І хочеш добувати в римлян ту славу?

Н е р і с а

У римлян чи в інших - однаково. Мені потрібна слава, як хліб, вода й повітря. Коли ти мені того постачити не можеш, без чого я не проживу, то мушу сама собі здобути, а вмирати не хочу я, бо я ще молода.

А н т е й

Та чим же ти здобудеш тую славу?

Н е р і с а

Тим, чим і ти здобув би - власним хистом

А н т е й

Ти все-таки піти на сцену хочеш?

(Після паузи).

Ну що ж, Нерісо, я скажу по правді, коли тебе не марна примха кличе, а муза Терпсіхора, я не смію з богинею змагатись. Може, справді ти можеш відродити для Коринфа святую таємницю Діоніса.

Н е р і с а

О ні, не для Коринфа! Ти не думай!

Мене коринфські оплески не ваблять.

Либонь, жива Неріса переважить камінну Терпсіхору в Мецената, як протанцює перед ним сьогодні танець Танагри!

А н т е й

Ти, либонь, маячиш?

Н е р і с а

Ні, я ще не в гарячці,

А н т е й

Ти ж не можеш на оргію піти!

Н е р і с а

Чому не можу?

Римлянки ходять скрізь - чому ж би й нам не перейняти в їх того звичаю?

Прийду й скажу: "Мій чоловік недужий, але, щоб не зневажить Мецената, прислав мене, свою жону, в гостину…"

А н т е й

Ні, ти не підеш!

Н е р і с а

Ти мене замкнеш?

Тоді вже я напевне буду знати, що ти мене перекупив у рабство.

Але й рабині часом утікають. Ти не впевняйся на замки.

А н т е й

Нерісо!!

Н е р і с а

Що, пане мій?

(Пауза).

Ну то рішай же зараз: чи ти, чи я.