Іван Котляревський - Наталка-Полтавка

В ы б о р н ы й. А що такеє? Може, женихiв нема, абощо? А може, Наталка?..

Т е р п и л и х а. То бо то i горе! Скiлько не траплялись i хорошi людцi, так: "Не хочу та й не хочу!"

В ы б о р н ы й. Дивно менi та чудно, що Наталка так говорить; я нiколи б од її розуму сього не ждав.

Н а т а л к а. Так то вам здається, а нiхто не вiда, хто як обiда.

Т е р п и л и х а. От так все вона - приговорками та одговорками i вивертається; а до того iще як придасть охання та сльоз, то я i руки опущу.

В ы б о р н ы й. Час би, Наталко, взятись за розум: ти уже дiвка, не дитя. Кого ж ти дожидаєшся? Чи не iз города ти таку примху принесла з собою? О! там панночки дуже чваняться собою i вередують женихами: той не гарний, той не багатий, той не меткий; другий дуже смирний, iнший дуже бистрий; той кирпатий, той носатий, та чом не воєнний, та коли i воєнний, то щоб гусарин. А од такого перебору досидяться до того, що послi i на їх нiхто не гляне.

Н а т а л к а. Не рiвняйте мене, пане виборний, з городянками: я не вередую i не перебираю женихами. Ви знаєте, хто за мене сватався. Чи уже ж ви хочете спхнути мене iз мосту та в воду?

В ы б о р н ы й. Правда, замуж вийти - не дощову годину пересидiти; але менi здається, якби чоловiк надежний трапився, то б не треба нi для себе, нi для матерi йому одказовать; ви люди не багатi.

Т е р п и л и х а. Не багатi! Та така бiднiсть, таке убожество, що я не знаю, як дальше i на свiтi жити!

Н а т а л к а. Мамо! Бог нас не оставить: єсть i бiднiйшi од нас, а живуть же.

Т е р п и л и х а. Запевне, що живуть, але яка жизнь їх!

Н а т а л к а. Хто живе чесно i годується трудами своїми, тому i кусок черствого хлiба смачнiший од м'ягкой булки, неправдою нажитої.

Т е р п и л и х а. Говори, говори! А на старостi гiрко терпiти нужду i во всiм недостаток. (К выборному). Хоть i не годиться своєї дочки вихваляти, та скажу вам, що вона добра у мене дитина; вона обiщала для мого покою за першого жениха, аби б добрий, вийти замуж.

В ы б о р н ы й. Об розумi i добрiм серцi Наталки нiчого i говорити; всi матерi примiром ставлять її своїм дочкам. Тiлько нiгде правди дiвати, трудненько тепер убогiй дiвцi замуж вийти; без приданого, хоть будь вона мудрiйша од царя Соломона, а краща од прекрасного Iосифа, то може умерти сiдою панною.

Т е р п и л и х а. Наталко! Чуєш, що говорять? Жалiй послi на себе, а не на другого кого.

Н а т а л к а (вздыхает). Я i так терплю горе!

В ы б о р н ы й. Та можна вашому горю i пособити; (лукаво) у мене єсть на примiтi чолов'яга i поважний, i багатий, i Наталку дуже собi уподобав.

Н а т а л к а (в сторону). От i бiда менi!

Т е р п и л и х а. Жартуєте, пане виборний!

В ы б о р н ы й. Без жартiв, знаю гарного жениха для Наталки. А коли правду сказати, то я i прийшов за його поговорити з вами, панi Терпилихо.

Н а т а л к а (с нетерпением), А хто такий той жених?

В ы б о р н ы й. Наш возний, Тетерваковський. Ви його знаєте… Чим же не чоловiк?

Н а т а л к а. Возний? Чи вiн же менi рiвня? Ви глумитеся надо мною, пане виборний!

Т е р п и л и х а. Я так привикла к своєму безталанню, що боюся i вiрити, щоб була сьому правда.

В ы б о р н ы й. З якого ж побиту менi вас обманьовати? Возний Наталку полюбив i хоче на нiй женитись; що ж тут за диво? Ну, скажiте ж хутенько, як ви думаєте?

Т е р п и л и х а. Я душею рада такому затевi.

В ы б о р н ы й. А ти, Наталко?

Н а т а л к а. Бога бiйтесь, пане виборний! Менi страшно i подумати, щоб такий пан - письменний, розумний i поважний - хотiв на менi женитись. Скажiте менi перше, для чого люди женяться?

В ы б о р н ы й. Для чого? Для того… а ти буцiм не знаєш?

Н а т а л к а. Менi здається, для того, щоб завести хазяйство i сiмейство; жити люб'язно i дружно; бути вiрними до смертi i помагати одно другому. А пан, которий жениться на простiй дiвцi, чи буде її вiрно любити? Чи буде їй щирим другом до смертi? Йому в головi i буде все роїтися, що вiн її виручив iз бiдностi, вивiв в люди i що вона йому не рiвня; буде на неї дивитися з презирством i обходитися з неповагою, i у пана така жiнка буде гiрше наймички… буде крепачкою.

Т е р п и л и х а. От так вона всякий раз i занесе, та й справляйся з нею. Коли на те пiшло, то я скажу: якби не годованець наш Петро, то й Наталка була б як шовкова.

В ы б о р н ы й. Петро? Де ж вiн? А скiлько рокiв, як вiн пропада?

Т е р п и л и х а. Уже рокiв трохи не з чотири.

В ы б о р н ы й. I Наталка так обезглуздiла, що любить за пропастившогося Петра? I Наталка, кажеш ти, добра дитина, коли бачить рiдну свою при старостi, в убожествi, всякий час з заплаканими очима i туж-туж умираючу од голодної смертi, - не зжалиться над матiр'ю? А ради кого? Ради пройдисвiта, ланця, що, може, де в острозi сидить, може, умер або в москалi завербовався!..