Іван Котляревський - Наталка-Полтавка

В о з н ы й. Однако ж я чув, що Наталцi траплялись женихи, i восьма пристойнiї, наприклад, тахтауловський дячок, чоловiк знаменитий басом своїм, iзучен ярмолоя i дуже знаєть печерсько-лаврський напiв; другий волосний - теє-то як його - писар iз Восьмачок, молодець не убогий i продолжающий службу свою безпорочно скоро год; третiй - пiдканцелярист iз суда по iменi Скоробреха i многiї другiї, но Наталка…

В ы б о р н ы й. Що? Одказала? Добре зробила. Тахтауловський дяк п'є горiлки багато i уже спада з голосу; волосний писар i пiдканцелярист Скоробреха, як кажуть, жевжики обидва i голi, вашецi проше, як хлистики, а Наталцi треба не письменного, а хазяїна доброго, щоб умiв хлiб робити i щоб жiнку свою з матiр'ю годовав i зодiгав.

В о з н ы й. Для чего же неписьменного? Наука - теє-то як його - в лiс не йде; письменство не єсть преткновенiє iлi помiха ко вступленiю в законний брак. Я скажу за себе: правда, я - теє-то як його - письменний, но по благостi всевишнього єсмь чоловiк, а по милостi дворян - возний, i живу хоть не так, як люди, а хоть побiля людей; копiйка волочиться i про чорний день iмiється. Признаюсь тобi, як приятелю, буде чим i жiнку - теє-то як його - i другого кого годовати i зодiгати.

В ы б о р н ы й. Так чом же ви не одружитеся? Уже ж, здається, пора. Хiба в ченцi постригтись хочете? Чи ще, може, суджена на очi не нависла? Хiба хочете, щоб вам на весiллi сю пiсню спiвали? Ось слухайте.

(Виборный поет)

Ой пiд вишнею, пiд черешнею

Стояв старий з молодою, як iз ягодою.

I просилася, i молилася:

"Пусти мене, старий дiду, на улицю погулять!"

"Ой я й сам не пiду, i тебе не пущу:

Хочеш мене, старенького, да покинути.

Ой не кидай мене, моя голубочко,

Куплю тобi хатку, i ще сiна жатку,

I ставок, i млинок, i вишневий садок".

"Ой не хочу хатки, анi сiна жатки,

Нi ставка, нi млинка, нi вишневого садка.

Ой ти, старий дiдура, i зогнувся, як дуга,

А я, молоденька, гуляти раденька".

В о з н ы й. Коли другiї облизня поймають, то i ми остерегаємся. Наталка многим женихам пiднесла печеного кабака; глядя на сiє, i я собi на умi.

В ы б о р н ы й. А вам що до Наталки? Будто всi дiвки на неї похожi? Не тiлько свiта, що в вiкнi; сього дива повно на свiтi! Та до такого пана, як ви, у iншої аж жижка задрижить!

В о з н ы й (в сторону). Признаюсь йому в моєй любвi к Наталцi. Послухай, пане виборний! Нiгде - теє-то як його - правди дiвати, я люблю Наталку всею душею, всею мислiю i всiм серцем моїм, не могу без неї жити, так її образ - теє-то як його - за мною i слiдить. Як ти думаєш? Як совiтуєш в таковом моєм припадцi?

В ы б о р н ы й. А що тут довго думати? Старостiв посилати за рушниками, та й кiнець. Стара Терпилиха не зсунулась iще з глузду, щоб вам одказати.

В о з н ы й. Ох, ох, ох!.. Стара не страшна, так молода кирпу гне! Я уже їй говорив, як то кажуть, надогад бурякiв - теє-то як його - так де! Нi приступу!

В ы б о р н ы й. Що ж вона говорить, чим одговорюється i що каже?

В о з н ы й. Она iзлагаєть нерезоннiї - теє-то як його - причини; она приводить в довод знакомство вола з волом, коня з конем; нарицаєть себе сиротою, а мене паном; себе бiдною, а мене багатим; себе простою - теє-то як його - а мене возним; i рiшительний приговор учинила - що я їй, а она мнi не рiвня - теє-то як його.

В ы б о р н ы й. А ви ж їй що?

В о з н ы й. Я їй пояснил, що любов все равняєть.

В ы б о р н ы й. А вона ж вам що?

В о з н ы й. Що для мене благопристойнiє панночка, нiж простая селянка.

В ы б о р н ы й. А ви ж їй що?

В о з н ы й. Що она - теє-то як його - одна моя госпожа.

В ы б о р н ы й. А вона ж вам що?

В о з н ы й. Що она не вiрить, щоб так дуже - теє-то як його - можна полюбити.

В ы б о р н ы й. А ви ж їй що?

В о з н ы й. Що я її давно люблю.

В ы б о р н ы й. А вона ж вам що?

В о з н ы й. Щоб я одв'язався од неї.

В ы б о р н ы й. А ви ж їй що?

В о з н ы й (с жаром). Що? Нiчого!.. Тебе чорт принiс - теє-то як його - Наталка утекла, а я з тобою остався.

В ы б о р н ы й.Ой ви, письменнi! Вгору деретеся, а пiд носом нiчого не бачите: Наталка обманьовала вас, коли говорила, що ви їй не рiвня. У неї не те на серцi…

В о з н ы й. Не те? А що ж би такеє?

В ы б о р н ы й. Уже не що, другого любить; ви, може, чували, що як вони ще жили в Полтавi i покiйний Терпило жив був, то прийняв було до себе якогось сироту Петра за годованця. Хлопець вирiс славний, гарний, добрий, проворний i роботящий; вiн од Наталки старший був годiв три або чотири; з нею вигодовавсь i зрiс вкупi. Терпило i Терпилиха любили годованця свого, як рiдного сина, та було й за що! Наталка любилась з Петром, як брат з сестрою. Но Терпило, понадiявшись на своє багатство, зачав знакомитись не з рiвнею: зачав, бач, заводити бенкети з повитчиками, з канцеляристами, купцями i цехмистрами - пив, гуляв i шахровав грошi; покинув свiй промисел i мало-помалу розточив своє добро, розпився, зачав гримати за Наталку на доброго Петра i вигнав його iз свого дому; послi, як не стало i послiднього сього робiтника, Терпило зовсiм iзвiвся; в бiдностi умер i без куска хлiба оставив жiнку i дочку.