Іван Нечуй-Левицький - Старосвітські батюшки та матушки Повість-хроніка

Балабуха оглянувся. Він думав подивитись на Онисю серед того раю, але Онисі не було. Балабуха зітхнув і тихою ходою пішов за матушкою, заклавши руки за спину.

Пасіка була на краю садка, в маленькій западині, в зеленому вишнику. 3а зеленими вишнями зажовтіла низька огорожа, обплетена куликами. За огорожею було видно верхи уликів, прикритих мисками-яндолами, неначе жовтими широкими капелюхами.

Матушка одчинила маленькі дверці. За дверцями на грядках жовтіли здорові голови повняків-гвоздиків, чорніли чорнобривці, слались по траві гірлянди настурців. Один соняшник розкинув розкішний лист над огорожею й схилив важку жовту голову через тин. Бджоли сновигали роєм над пасікою, неначе краплі бризкали вздовж і впоперек. Запахло медом, вощинами та гвоздиками.

Балабуха ввійшов у пасіку. Одна бджола вдарилась в його лице, неначе хто її кинув з усієї сили. Отець Степан спав у катразі, причинивши двері. Матушка одчинила двері й ввійшла в катрагу. За нею ввійшов Балабуха.

- А вставай, панотче, - бог гостя приніс,- крикнула вона.

Отець Степан обізвався крізь сон, схопився, сів на постелі й дивився сонними очима на Балабуху.

- Що? Га? Де? - питав він переляканим голосом.

- Ось! Ось! - сказала матушка, тикаючи йому пляшку з горілкою в руки.

- Невже! - крикнув як опечений отець Степан і схопився з ліжка, витріщивши очі на Балабуху.

Балабуха стояв і доставав головою під саму покрівлю катраги. Отцеві Степанові спросоння здалось, що перед ним стоїть архієрей.

Батюшка опам'ятався, протер очі, придивився до Балабухи і впізнав його.

- Чи це академіст приїхав до нас? - крикнув він хрипким заспаним голосом і кинувся обнімати та цілувати Балабуху, що було для його трохи незручно. Отець Степан був невеликий на зріст, присадкуватий, товстенький та кудлатий: волосся на голові, на короткій бороді стирчало, неначе розпатлане вітром, а густі брови поодставали на кінчиках і стриміли, неначе закручені вуса. Він підняв руку вгору, ледве достав Балабушині плечі, піднявся навшпиньки й тричі поцілувався з Балабухою.

- Рах vоbіs, serenissime pater! 5 Мир дому цьому й живущим в йому! - сказав Балабуха, обнявши руками отця Степана й піднімаючи його.

- А чом ти, стара, оце мене не збудила! - промовив отець Степан до матушки.

- Хіба ж я не будила? Штовхала тебе та торсала, а ти тільки ногами дригав та махав руками. Мій панотець, Марку Павловичу, має поганий звичай: б'ється спросоння, хоч такий з себе непоказний. Ось телепнув мене спросоння по руці так, що аж рука горить і синяк виступив.

- Сідайте ж, академісте, в моїй господі, - сказав отець Степан, присовуючи до стола ослона, - сідайте, та вип'ємо по чарці: може, я сон прожену.

Отець Степан позіхнув, хрестячи широкого рота.

- Ой затуляй-бо рота, бо ще бджоли влетять: подумають, що улик, - сказала матушка.

- Оце ж таки, улик! Може, подумають, що вічко, - сказав батюшка.

- Еге! Добре вічко. Як вийде рій, то ще, борони 6оже, ввесь влетить тобі в рот: не треба буде й збирати, - бо ти ротом збереш його, - сказала матушка, сміючись.

Отець Степан налив чарку, поздоровкався й випив до Балабухи, а потім подав чарку Балабусі.

- Ми вже з паніматкою випили по чарці, сказати правду. Не знаю, чи пити, чи не пити, - сказав Балабуха.

- Та пийте! Тільки недобрі люди не п'ють, - сказав батюшка.

Балабуха випив і закусив пирогом. За першою чаркою пішла друга, за другою третя. Швидкий, проворний, говорючий панотець розговорився, випиваючи чарку за чаркою; а Балабуха все поглядав через пасіку в зелений садок, чи не з'явиться там на стежці Онися. Онисі не було видко в садку.

- От ви вчитесь там в академії все по-латинському, все пишете вірші, а чи вчать пак вас там співати на гласи: на "Господи возвах", і на "Бог господь", і "Явися нам"? - спитав отець Степан.

- А чом же? Вчать, - сказав Балабуха згорда.

- А чи вмієте ви співати "Господи возвах", глас третій, а заспівайте? - несподівано спитав батюшка.

- Та годі, годі, старий. От і вигадує ні се ні те. Де вже щоб в академії цього не вчили, - сказала матушка, постерігаючи, що старий хоче екзаменувати зятя.

- Цц! - цмокнув батюшка. - От і не вмієте, хоч і вчились в академії: ануте на "Бог господь", глас восьмий?

Балабуха засміявся, одначе затяг на глас восьмий. Він знав, що старі батюшки люблять екзаменувати паничів, а при тому й почванитись своїм хистом.

- Так, та не зовсім, - сказав отець Степан.- В нас на селах ось як співають! - сказав батюшка і зарипів низьким басом на ввесь садок: "Бог господь" на глас восьмий.