Iван Нечуй-Левицький - На кожум

Г о р п и н а. О, вже що правда, то правда. Моя О л е н к а… (До Оленки.) Геть одiйди… (До Гострохвостого.) Як гляну на базарi на свою Оленку, то нема кращої од неї не то що мiж нашими мiщанками, але мiж тими баринями, що вештаються по базарi. Таки така гарна, хоч води з лиця напийся! I бiс її зна, в кого вона вдалась.

Г о с т р о х в о с т и й. Авжеж не в вас… В неї голосок, як у флоровських черничок, а в вас такий бас, як у нашiм шевськiм хорi у Йоньки Шелихвоста, їй-богу!

Г о р п и н а. Ну й прирiвняв.

Г о с т р о х в о с т и й. Так я незабаром до вас i на заручини.

Г о р п и н а. Про мене, й просимо; тiльки, здається, у вас нi за собою, нi перед собою… так, як i в нас. Тiльки й добра, що бритви та язик у ротi, як бритва.

Г о с т р о х в о с т и й. Не думайте так, Горпино Корнiївно! В мене, ви самi знаєте, i О л е н к а знає, своя цилюрня…

Г о р п и н а. Мабуть, тiльки що цилюрня. Та вже бог iз вами. Коли вам моя О л е н к а сподобалась, то й приходьте до мене в гостi. В мене швидко будуть гостi, бо я в четвер iменинниця; обiцялись i напрошувались таки самi мої куми з Кожум'як, з Старого Києва I навiть Печорська. Для кумiв я вже не пожалiю хлiба-солi.

Г о с т р о х в о с т и й. То буде пир на ввесь мир.

Г о р п и н а. Хоч не на ввесь мир, та все-таки буде пир. Приходьте, може, й погодимось, коли у вас язик не такий, як вашi бритви.

Г о с т р о х в о с т и й. Добре-добре. (Тихо.) Яка ж краса Оленчина. Для її краси варт навiть пану Гострохвостому оцi вiдра занести до хати. (г о л о сно.) Вiзьму ж я вiдра, щоб вам, Оленко, було додому йти легенько. (Бере вiдра на плечi i крекче. Тихо.) Ой, обшмульгаю ж я собi плечi! Се надибав лихо ко-жум'яцьке! Коли б ще яка чортяка не вглядiла та не розбрехала на ввесь Подол, коли ще сама Скавичиха завтра не розбреше на ввесь Київ.

Пiсню на горi ледве чуть.

Хлопче молодче, який ти ледащо,

Задумав женитись, сам не знаєш нащо;

Будеш гiрко плакать, долю проклинати,

I кулаками сльози утирати!

Пiсня замирає.

Г о р п и н а. От таки й Г о р п и н а Скавичиха дiждалась, що її дочцi Оленцi такi паничi носять вiдра з водою!

Завiса падає.

Просторна Горпинина хата. Збоку - дверi в пекарню. Коло груби завiшенi пiчурки; в однiй пiчурцi-здорова макiтра з пирогами, в другiй пiчурцi - пляшки з настойками. День.

Г о с т р о х в о с т и й.

Г о с т р о х в о с т и й. (входить). Нема нiкого. Що це за диво! Де се вони подiвались? А казала вчора Скавичиха, що в неї буде пир на ввесь мир… Може, збрехала? Але ж я носом чую десь смачнi пироги. (Ходить по хатi й нюхає.) Їй же богу, десь пироги пахнуть, та ще й недалечке. (Нюхає кругом стiн.) От уже надiлив мене бог своїми дарами: окрiм розуму доброго, маю до того доброго носа. Ой, пироги пахнуть, та не знаю де! (Знаходить пiчурку, одслоняє заслонку.) Ось де вони! Повнiсiнька макiтра! Що бог дасть, а вже попробую: не видержу! (Хапає два пироги в обидвi руки i їсть, 3 пекарнi чуть голос Педорi.)

Г о с т р о х в о с т и й i П е д о р я.

П е д о р я (з пекарнi). А хто там? А кота! А тпрус, псявiро! Простягає пироги. (Вбiгає i розставляє руки.)

Г о с т р о х в о с т и й. Ти б сказала: кицю, кицю! На тобi пирiжка! А то прискаєш, аж губи бренькають, неначе струни.

П е д о р я. Що це ви робите? Кого вам треба? Хто ви такий?

Г о с т р о х в о с т и й. (запихаючись пирогами). Потривай, бо пельку заткнув начинкою… А як тебе звуть?

П е д о р я. Кого вам треба! Хто ви такий?

Г о с т р о х в о с т и й. А як тебе звуть?

П е д о р я. Як крупи деруть. (Видирає з рук пирога.) Оце лишенько! Було шiстдесят пирогiв. Сама хазяйка полiчила. Скажуть, що я поїла… (Кричить у вiкно.) Тiтко Горпино, тiтко! Було шiстдесят пирогiв, а теперечки тiльки п'ятдесят вiсiм. Не я винна! Щось вшелепалось у хату та й узяло два пироги. (Гострохвостий. бере знов два пироги. Педоря кидається до його, однiмає макiтру.) Оце якась московська пеня вшелепалась у хату! Геть же! Не берiть, бо пироги лiченi! Тiтко Горпино! Вже тiльки п'ятдесят шiсть…

Г о с т р о х в о с т и й. Та цить! Як-бо тебе звуть? (Моргає й женихається.)

П е д о р я. Та Педоря! Одчепiться од мене та не зачiпайте вирогiв.

Г о с т р о х в о с т и й. Негарно тебе звуть, а молодиця з тебе непогана! А признайся, чи багато тiтка Горпина понапiкала та понаварювала?

П е д о р я. А вам нащо?

Г о с т р о х в о с т и й. На те, що треба. Чи й запiканка й варенуха є? Га? Чи не ковтнути трохи, га?

П е д о р я. Оце вже й бiс його видав так робити. Щось улiзло в хату, поїло пироги, ще й горiлку вип'є, а на моїй шиї все те окошиться. Тiтко Горпино! Та йдiть-бо сюди!