Іван Нечуй-Левицький - Навіжена

При цих словах Бичковський насторочив вуха і покрутив вуса. Розмова про гроші очевидячки припала йому до смаку.

- Як ви, Платоне Андріяновичу, вилюдніли, виросли і вгору і вшир! Я вгляділа вас і спочатку таки не впізнала: такий з вас козир став! Ще довго будете заморочувати голови дамам. А я здорово змінилась? Ви мене впізнали?- спитала Марта Кирилівна і прижмурила свої гострі очки.

- Ні, не впізнав, але швидко догадався, що то ви,- муркнув Бичковський.

- Що ж я? Чи дуже постарілась? Стала зовсім бабою? Га? - спитала Марта Кирилівна і підняла вгору тонкі брови, ще й дрібненько зареготалась.

- Ви стали тепер червоні, а колись були білі,-знехотя обізвався Бичковський.

Марта Кирилівна ще дужче зареготалась.

- Це гарні компліменти говорите дамам! Що ж це, по вашому: чи гарно б то, чи погано?

- Ні гарно, ні погано. Але ви ще цвітете і не в'янете. Я думав, що ви зв'яли й зачервіли,- сказав Бичковський.

- Кажуть люде, що я не зв’яла, хоч, може, й гаразд і не процвітаю. Чи мали ж який роман на своєму віку? Певно, мали стільки романів, що їх усіх і не списати,- спитала Марта Кирилівна.

- Хто його зна: не пам'ятаю, позабував,- сказав Бичковський і витріщив очі на килим, неначе розглядав трубадура з бандурою.

- Чого це ви так придивляєтесь до того трубадура, чи археологією цікавитесь, чи тією лицаршею, що сидять на балконі?

- Більше археологією,- знехотя обізвався Бичковський.

- Невже ви так встигли зачучверіти та зачерствіти, що тільки й цікавитесь тією мертвотою, цебто археологією та мертвими мальованими лицаршами?- чеплялась Марта Кирилівна.

Бичковському обридла вже та розмова про гарячі душі та мальованих лицарш,- йому заманулось випити всмак з компанією, а Христина одбила його од веселої компанії і трохи не замкнула в хатині, а Марта годує його романтичними солодощами.

Може, ви зацікавлені чим іншим, а я вас тут держу? Може, час випити по чарці?- спитала Марта Кирилівна.

«Оце причепилась причепа! Залучила мене сюди, неначе теля в повітку»,- подумав він.

- А час би вже випити, ви правду сказали оце.

- І я з вами вип'ю! Нудьга мене бере серед цієї старечої невеселої компанії,- аж гукнула Марта Кирилівна.

- От і добре! Ходім та вип'ємо вкупі! Я таких люблю.

- І я таких люблю! З такими і на світі жити веселіше!- гукнула Марта Кирилівна і схопилась з стільця.

Вона підроблювалась під смак Бичковського. В її душу впала думка і справді знов розпочати роман з Бичковським, которий міг стати їй в пригоді.

Марта Кирилівна кокетко одіпхнула обидві половинки дверей і проворненько, якось пустуючи, вискочила в гостинну. За нею повагом вийшов Бичковський. В столовій кругом стола сиділи Юпітери та лисі вінці сотворіння і хилили хто пиво, хто вино стаканами. Марта Кирилівна сіла поруч з Бичковським і налила в стакани вина і для себе, і для Бичковського. Бичковський підняв стакан до Марти Кирилівни. Вона підняла і свій стакан і цокнула ним об стакан Бичковського. Хоч вона і не любила пити, але ради Бичковського вихилила повний стакан, ще й другий налила. Вона була рада, що знов своєю особою зацікавила колишньогось жениха. Бичковський розвеселивсь, навіть розговоривсь. Марта Кирилівна присунулась до його близенько і пильно дивилась йому в вічі. Вона розчервонілась, розгорілась. З червоним лицем, з червоними руками, в пунсових бантах, в червоних зигзагах взорця своєї сукні, вона вся ніби палала, наче неопалима купина. Вона прикинулась веселою, навіть трохи гулячою, говорила дрібно, весело, безперестанку та все зачіпала Бичковського.

«Весела баба! Ще веселіша стала, ніж колись передніше, як була панною. І компанію держить добре: дудлить вино таки гаразд. Та й видно, що й жар в неї ще не прохолов: як розчервонілась!»-думав Бичковський.

«Як би до його причепитись? Як би йому натякнути, що я й заміж за його ладна вийти? Чи не торкнути його ногою під столом? Але він тепер не розбере й не розшолопає, хто його торкнув черевичком, бо кругом стола сидить багато Зевсів, та ще й п'яненьких. Ліпше напишу до його лист… начебто давня приятелька… Або чи не намовити б Христину, щоб йому будлі-як натякнула»,- думала Марта Кирилівна, сьорбаючи вино з стакана.

Христина поглядала на Бичковського та на Марту Кирилівну і тільки осміхалась, переглядаючись з жартовливим своїм братом Бородавкіним.

Тим часом Юпітери налигались амброзії так, що вже й міру перейшли; вони боялись, що не дійдуть до Олімпу, тобто додому, і почали прощатись.

Попрощалась і Марта Кирилівна. Вона двічі подала Бичковському руку на прощання і, буцімто жартуючи, дуже міцно здушила його за руку, скільки в неї було в руках сили і міці.