Іван Нечуй-Левицький - Навіжена

- Даю вечір в брата. Нудьга мене бере така, що не знаю, де дітись. Заходьте до мене! Пограємо в карти.

- Спасибі вам. Але я не люблю карт: це забавка не поважна - не пристає до лиця поважним старим людям,- сказала Марта Кирилівна.

- От і вигадали. Які ж ви старі? То це й я вже стара, по вашому, чи що?

- Ви - що інше: вам ще можна й заміж вийти. А я знов що інше,- сказала Марта Кирилівна і зробила поважну міну.

- Як же то ви «що інше»? І мені можна ще вийти заміж, і вам можна. Ми ж однолітки або коли ви ще й не молодші од мене.

- Молодша… на шість місяців, вдається,- обізвалась Марта Кирилівна.

- От бачите! Вам саме заміж йти вдруге. А я накликала женихів і для себе і для вас.

- І годі вам! В вас все жарти,- крикнула кокетна Марта Кирилівна.

- От побачите! Накликала я і вусатих, і бородатих, і сивоволосих, і лисих, як облизаний макогін!-говорила і разом реготалась Христина.

- О, цур тим лисим та сивобородим! Цих я не хочу. Цих беріть собі! - говорила й реготалась і собі Марта Кирилівна.

- Нехай буде й так! Я візьму й лисих. А сивобородих складемо в архів та й двері запечатаємо: цих і я не хочу. Я накликала таких Юпітерів Олімпійських, що ви з дива вмрете або… або… заміж підете,- тріщала й реготалась весела безробітня удовиця.

- Коли накликали Юпітерів, то вже прийду та подивлюсь на ваш Олімп, хоч скажу вам, що вважаю на усіх тих Юпітерів і Аполлонів як на варварів та деспотів,- сказала Марта Кирилівна вже з поважною міною.

- Не бійтесь! Прийдете, побачите і зміните свою неправдиву думку. Юпітерів в мене на картах буде доволі. Треба до їх і Юнон та Діан, а то, чого доброго, без Юнон мої Юпітери порозбігаються та з нудьги повтікають на Олімп,- сказала Христина.

- О, ви - так правдива Діана! А з мене яка ж там Діана?- обізвалась Марта Кирилівна, ще й губи закопилила, але все хитренько поглядала на Христину. Вона ждала, що на це скаже Христина.

- І годі вам! Ви то й є правдива Діана. Цвітете, як повна рожа, рум'янець на всю щоку! І з лиця не старі і душею молоді! Годі вам Лазаря співати! Ще й заміж підете,- говорила Христина.

- Йдіть ви передніше, показуйте стежку, а тоді й я за вами,- сказала насмішкувато Марта Кирилівна,-я вже зазнала цього добра.

- А думаєте, не пішла б хоч і сьогодні, якби хто гарний причепився?.. Піду з вискоком та й вас за собою поцуприкую.

Обидві удовиці реготались, аж заливались од сміху. Насміявшись вволю, Христина попрощалась з хазяйкою й вийшла.

«Христина каже, що в неї будуть на картах Юпітери: цікаво подивитись на ті вінці сотворіння. Я люблю таких, та й, може, трапиться хто… А чом би пак мені не вийти заміж? Я ще не стара на літа, а на виду зовсім молода; і мислями і ліберальними поглядами я зовсім така, як моя Маруся,- подумала Марта Кирилівна і почала зшукувати та оглядати свої убори.- Дочки не візьму, бо там, певно, буде Ломицький. Ой, той мені Ломицький! Як би його одбити од своєї Марусі?»

Ввечері Марта Кирилівна пішла на вечерок до Бородавкіна, в котрого тоді жила Христина. Вона прибігла ще зарані. Гостей ще не було. Бородавкіна попросила Марту Кирилівну в столову, де пили чай. Христина сіла й собі проти неї і цікавим оком поглядала на неї та переглядалась з своїм жартовливим братом. Вона запросила до себе на вечір Платона Андріяновича Бичковського, давнього жениха Марти Кирилівни. Її брала цікавість подивитись, як-то вони теперечки стикнуться. Почали збиратись гості, все приятелі Бородавкінові. Бородавкін був чоловік дуже добрий і для всіх приємний, але дуже любив погуляти всмак, пограти в карти і поп'янствувати. В його була своя гуляча компанія. До тієї компанії належалось чимало нежонатих урядників та офіцерів; до тієї гулячої компанії належав і Бичковський,- він пробував на службі в Бендерах і приїхав на одвідини до Бородавкіна.

Перегодя в одчинені настіж двері увійшов якийсь немолодий інтендант, з білою, як молоко, головою. За ним виступав другий інтендант, з головою лисою, неначе облизаний макогін. Після їх прийшов капітан, високий та сухорлявий, схожий на Дон-Кіхота. Прийшло ще два пузаті урядники, старі кавалери, з червоними, неначе попеченими, щоками.

«Ні, ці Юпітери мені не до вподоби!- подумала Марта Кирилівна.- Я цих усіх оддала б Христині: вже дуже полиняли й пооблазили».

В гостинній за дверима почулась важка хода, аж дошки підлоги трошечки вгинались під чиїмись ногами. В дверях з'явивсь Бичковський, високий, поставний, плечистий. Широкі груди аж випнулись. На круглій голові стреміли копицею чорні кучері, подекуди присипані ніби срібними нитками. Густі чорні брови неначе прикривали здорові подовжасті, трохи витрішкуваті карі очі. Довгі вуси висіли аж до плечей і теліпались, неначе два батоги. Од його міцної постаті неначе бризкало здоров'я, лилася сила. Руки й товстелецькі пальці були такі здорові, що сміливо переломили б будлі-яку залізяку. Помаленьку й повагом - не йшов, а неначе сунувся Бичковський до стола, де сиділи гості. Марта Кирилівна вгляділа його в дверях і здалеки не впізнала.