Іван Нечуй-Левицький - Навіжена

- От і наші партнери! - сказала Христина. Марта Кирилівна зиркнула на Бичковського сердитими очима; вона ждала од його більше привітності, ласкавості, сподівалась чогось більшого, а тепер постерегла, що він зовсім збайдужнів до неї і навіть забув її. Вона почувала, що й тепер її руки аж сверблять, щоб вхопити Бичковського за вуси і добре з усієї сили поскубти.

- Не маю чогось охоти грати в карти,- сказала Марта Кирилівна.

Вона крутнулась швидко, по-панянському, на одному місці, вийшла з кімнати і сіла за другим столом в світлиці; вона пристала до інших партнерів.

«Не вдалось-таки звести їх докупи! Але я таки їх зведу, поновлю роман… А Марті Кирилівні таки бажається поновити роман,- це по всьому знать!»-подумала Христина.

Після вечері вінці сотворіння смикнули таки добре, але так, що спромоглись ще повертати язиком.

- Бичковський! ходім в мою кімнату, я покажу вам одну цікаву археологічну річ,- сказала Христина до Бичковського.

- Ходім побачим, яка там захована в вашому сховищі цікава археологія,- сказав Бичковський.

Христина взяла його під руку і повела в свою кімнату. В спальній кімнаті, над ліжком Христини, висів на стіні прездоровий килим. Його вишивали ще за панщини двірські дівчата для Христининої матері. Килим був вишитий гарусом та шовком. Робота була пречудова. Кругом килима вилася широка смуга, вишита розкішними рожами усяких кольорів, оргініями та маківками. Всередині був вишитий чорнявий трубадур - лицар. Він грав серенаду на якійсь чудернацькій бандурі, сидячи на камені під вікнами середньовікового шпичастого замку, а на балконі сиділа лицарша, спершись на ґратки. Килим таки добре полиняв, але малюнок ще й тепер визначувавсь дуже добре й виразно і був артистичної роботи.

- Як вам подобається ця археологія? Правда, тепер і в Персії не знайти таких килимів? - спитала в Бичковського Христина.

- Сказати правду, я й не розберу гаразд, що на йому поналяпувано: чи ліс, чи хата. Неначе посередині стоїть копиця сіна, і либонь ворона чи крук сидить на копиці; надісь крук!- обізвався Бичковський, лупаючи трохи вже п'яними очима.

- Ой ви, Тюхтій Іванович! Ви самі справдішня копиця сіна! Яка там копиця сіна? То трубадур співає серенаду під балконом замку. Дивіться, який кучерявий! Достоту такий, як ви! - сказала Христина.- От я приведу сюди очі, гостріші од ваших.

Христина крутнулась і через одну хвильку привела під руку Марту Кирилівну і поставила її рядом з Бичковським перед килимом.

- Правда, ви й досі не бачили моєї дорогої, теперечки вже сливе археологічної річі? Гляньте на цей килим! Правда, гарна, пишна робота? Варто оддати в археологічний музей! - гукнула Христина.

Вона крутнулась, миттю вискочила з кімнати, ще й причинила одну половину дверей. Бичковський і Марта Кирилівна зостались удвох і дивились чогось на килим.

- І справді, дуже гарна робота,- обізвалась Марта Кирилівна.

- Нічого не розбираю. Якась плутанина…-обізвавсь Бичковський.

- Тямите ви! Плутанина!- сказала проворно й трохи нахабно Марта Кирилівна і сіла на стільці.

- Сідайте ж!- показала вона рукою на стілець. Бичковський сів.

- Давно ми бачились… а тепер ізнов довелось-таки нам побачитись,- почала Марта Кирилівна.

- Гора з горою не зійдеться, а чоловік з чоловіком зійдеться,- обізвавсь Бичковський і витріщив очі на

Марту Кирилівну.

Це дуже сподобалось їй, їй в вічі знов впали широкі «чаруючі» плечі Бичковського.

«Треба б знов розпочати з ним роман. Чом би пак і заміж за його не вийти? Постать! плечі напродиво! І я не зосталась би сама в хаті, в самотині»,- подумала Марта Кирилівна.

- До нас доходила чутка, що ви й досі ще не оженились? - спитала в його Марта Кирилівна.

- Ні, не оженився й досі,- обізвався флегматично Бичковський.

- Чом же ви не оженились? Не знайшли щирого серця? гарячої душі? Га?

- Гарячої душі не знайшов,- механічно обізвався Бичковський.

А я і заміж пішла і дочку маю, і от-от незабаром, може, й дочку видам…

- І удовою зостались, та вже й давно,- обізвавсь Бичковський.

«Чув, подлий, що я удова, а не прийшов, щоб мене сватати. Треба б його оженити з собою… хоч силою. Треба б напосістись на його! Коли б Христина помогла»,- думала Марта Кирилівна.

- Що ж ви, розбагатіли? Без жінки, без сім'ї вам, чоловікам, і грошей нема де дівати. Певно, склали в банку великі капітали?

- В кишені оце маю п'ять карбованців. Тепер це всі мої капітали,- муркнув Бичковський.

- Оце так диво! Ви, певно, не були на службі, а десь тинялись в світах, певно, десь поневірялись… може, мужикували, а може, й старцювали? Ні жінки, ні грошей! А я, хвалить бога, і дочку-красуню маю, і гроші маю, і дім маю, і живу щасливо, як у бога за дверми,- сказала Марта Кирилівна.