Іван Нечуй-Левицький - Не той став

- І ти думаєш справляти таке бундючне весілля, на котрому гуляють та п'ють три або й чотири дні? - спитав Денис.

- А хто його там думає! Якби на мене, я б його справляв тільки один день - в неділю. Як посватаю Соломію, то так і скажу Соломіїному батькові, щоб грали весілля тільки один день - в неділю, - сказав Роман.

- Авжеж так! А то п'ють в неділю, п'ють в понеділок, в вівторок…

- Та ще часом і в середу і в четвер. Та видумали якусь даровизну: надарують дві курки та гуску, а вип'ють шість або вісім відер горілки, - обізвався Роман.

- Та виїдять діжку капусти та діжку солоних огірків, бо їм на похмілля хочеться кислого, - сказав Денис.

- Та з'їдять хліба мішків зо три, та проп'ють карбованців тридцять або й сорок. В мене на весіллі нічого цього не буде. В понеділок скриють молоду, вип'ють по чарці та й додому! - сказав Роман.

- От так само і я зроблю, як буду женитись, - сказав Денис, прощаючись з Романом коло його двору.

Роман пішов у клуню спати, ліг на засторонку і довго не міг заснути. В його вухах лунали дівчачі співи; він неначе чув голос та сміх молоденької Соломії. Кругом його ніби розливались пахощі м'яти та повних гвоздиків, неначе Соломія стояла десь тут недалечко, заквітчана рутою, м'ятою та гвоздиками.

«Завтра скажу матері, що думаю засилати старостів до Соломії. Не знаю, що то скаже старий Филін Чечіт. Але він приятелює з матір'ю… Як зійдуться, то все балакають про святе та боже, та про нечисту силу, та про відьом. А мати цю розмову дуже любить».

З такими думками Роман заснув міцним сном. І все йому снилось, неначе він стоїть поруч з Соломією, неначе од неї пахотить м'ятою та чорнобривцями та розлягається гучний її голосочок.

Од того часу неначе якась сила тягла Романа на улицю до дівчат. Як тільки було він зачує з свого садка Соломіїн голос, то так і простує через садки та городи на той голосок. Роман став пізно вертатись додому, вранці все засипав, все спізнювався до роботи на поле, а ввечері, вернувшись з поля, робив діло дляво, знехотя. Стара мати примітила це і догадалась, що він ходить на улицю та гуляє до пізньої ночі.

«Що це сталося з моїм Романом? - думала Зінька, пораючись в хаті. - Був хазяйновитий хлопець, сам кидався до роботи без загаду, а теперечки все чогось ніби опинається, все чогось одникує од діла, а вранці засипає. Певно, якась дівчина нависла йому на очі. Але яка? Яку ж то невістку приведе він мені в хату?»

Стара Зінька таки випитала в дочки й довідалась, що Роман ходить до Соломії Чечотівни. Вона аж вжахнулась.

Після жнив якось одного дня, вона почала приставати до сина.

- А що, Романе! вже давненько я хотіла тебе оженити, а ти все стягаєшся та опинаєшся. Я вже стара стала: не здужаю робити. Треба мені помочі. Може б, ти цієї осені оженився, бо й ти вже підтоптався в парубках. Для всього є свій час, а твій час швидко мине, бо й ти вже немолодий! І я стара стала, може, й незабаром помру, то й не доведеться мені побачити твоєї жінки.

Роман мовчав, втупивши очі в землю. Він був трохи соромливий, і йому стало ніяково.

- Думай, сину, думай тепер, поки твоя голівонька не сива, поки час твій не минув, - обізвалась перегодя Зінька.

- Я вже, мамо, надумався.

- А до кого ж ти думаєш старостів засилати? - спитала Зінька, і в неї очі стали цікаві.

- До Чечотової Соломії.

- До Соломії? - аж крикнула мати.

- Та до Соломії ж! - сказав син, не дивлячись матері в вічі.

- Ох сину! засилай ти старостів до якої іншої.

- Як не до неї, то й ні до кого, - сказав син і все дивився в вікно: він знав, що Соломія не припаде їй до вподоби.

- Ой, подумай, сину, попереду, та гаразд подумай! Соломія - крутілка. Не хотілось би мені таку крутілку за невістку брати.

- Чого ж вона, мамо, крутілка? Вона тільки проворна та жвава.

- Ой сину! з тих крутілок не виходить добрих хазяйок, - сказала мати, і її голос став трохи смутний.

- Коли ж я, мамо, і люблю її за те, що вона проворна. Хіба воно гарно, як дівчина сидить, як пень, а ходить, як сонна. Така й роботу робитиме, мов сонна.

- Та воно, бач, так, але мені здається, що Соломія а таких, що крутиться, вертиться й берега не держиться. Вона аж надто вже проворна: не ходе, а бігає та шугає, мов та птиця, не говоре, а лящить, верещить, аж одляски йдуть. Ох сину! думай та й добре думай, бо тому один час.

Стара мати аж зітхнула, оббираючи картоплю. Журба імлою впала на сині Романові очі. Він підвів свої тихі очі, глянув на матір і вийшов з хати. Впав смуток і на материні очі. Вона перестала оббирати картоплю, підвела очі на образи і неначе в бога просила поради.