Велич, яка називалася Рим
— Постривайте-но хвилину, — озвався професор МакГ’ю, піднявши два пальці (два спокійні кігті). — Не слід зважати на слова, на те, як вони звучать. Ми думаємо про Рим імперський, імператорський, імперативний.
Він зробив ораторський жест, простягнув руки, вистромивши їх із обстріпаних брудних манжетів, і провадив:
— Яка була їхня цивілізація? Розкішна, згоден; але й грішна. Cloacae: стічні канави. Євреї десь у пустелі чи на вершині гори казали: Яке чудове місце. Поставмо тут жертівник Єгові. А от римлянин, як і англієць, що йшов слідом за ним, приносив на кожний новий берег, на який ступала його нога, (на наш берег вона ніколи не ступала {253} 253 (123) На наш берег вона ніколи не ступала . — Римляни не робили спроб завоювати Ірландію.
) тільки одне: одержимість клоакою {254} 254 (123) Одержимість клоакою — вираз із рецензії Герберта Веллса (1917) на «Портрет художника замолоду»: «Подібно Свіфтові… містер Джойс має одержимість клоакою».
. Вбраний у свою тогу, він озирався навколо і казав: Яке чудове місце. Спорудимо тут ватерклозет.
— І його неодмінно споруджували, — докинув Ленеган. — Наші давні предки, як ми знаємо з першого розділу книги Гіннеса, полюбляли струмені вологи.
— Вони були вірними паладинами природи, — стиха додав Дж. Дж. О’Моллой. — Але ж ми отримали також римське право.
— Разом із його пророком Понтієм Пілатом, — озвався професор МакГ’ю.
— А ви знаєте історію з Пеллесом, головою суду при Державній скарбниці? — запитав Дж. Дж. О’Моллой. — Це сталося під час обіду в королівському університеті. Все йшло як по маслу.
— Спочатку відгадайте мою загадку, — урвав його Ленеган. — Ви готові?
І тут із вестибуля зайшов містер О’Медден Берк {255} 255 (123) О’Медден Берк — герой оповідання «Мати».
, високий чолов’яга в просторому сірому костюмі з донегальського твіду. А слідом за ним Стівен Дедал, скидаючи капелюха.
— Entrez, mez enfants [95] Входьте, діти мої! (фр.).
! — вигукнув Ленеган.
— Я привів суплікатора, — милозвучно повідомив містер О’Медден Берк. — Юність проваджена Досвідом хоче зустрітися з Розголосом.
— Вітаю вас, — сказав редактор, простягаючи руку. — Заходьте. Ваш батечко щойно пішов.
? ? ?
Ленеган гукнув до всіх:
— Тихо! Яка опера твердить, що дуру настав кінець? Думайте, міркуйте, гадайте, і кажіть.
Стівен простягнув аркуші, надруковані на друкарській машинці, і показав на заголовок та підпис.
— Хто? — запитав редактор.
А край аркуша одірвано.
— Містер Гаррет Дізі, — пояснив Стівен.
— Той старий котолуп, — сказав редактор. — А хто одірвав? Що, йому раптом закортіло в одне місце?
З вогню вітрил,
Із бурі-згуби
Блідий вампір
В мої вп'явсь губи.
— Добрий день, Стівене, — привітався професор, підходячи і зазираючи через плече. — Ящур? Невже ви стали..?
Бардом-биколюбом.
Буча в добропристойному ресторані
— Добрий день, сер, — відповів Стівен, паленіючи. — Ні, це не мій лист. Це мене попросив містер Гаррет Дізі…
— Та я його знаю, — перебив його Майлс Кроуфорд. — Знав і його дружину. Такої відьми, як вона, ще не бачив білий світ. У кого-кого, а у неї, присягаюся Христом-Богом, ящур був напевно! Хто не пам’ятає, як одного вечора вона виплеснула суп просто в обличчя офіціантові в «Зірці й підв’язці». Отак-о!
Гріх у цей світ приніс не хто інший, як жінка. Це ж Єлена, яка втекла від Менелая, примусила греків десять років… О’Рурк, принц Бреффні.
— То він удовець? — запитав Стівен.
— Еге ж. Солом’яний, — відповів Майлс Кроуфорд, продивляючись машинописний текст. — Імператорські стайні. Габсбурґ. Ірландець урятував йому життя {256} 256 (124) Ірландець урятував йому життя . — Граф О’Доннел був ад’ютантом австр. імператора Франца Йосифа і врятував йому життя під час замаху на нього 18 лютого 1853 р.
на міському валу Відня. Не треба про це забувати! Максиміліан Карл О’Доннелл, граф фон Тирконнелл ув Ірландії. Тепер він послав свого спадкоємця, і той привіз нашому королю титул австрійського фельдмаршала. Там можна чекати яких завгодно неладів. Дикі Гуси. Авжеж, постійно. Не забувайте цього!
— Питається, чи не забув цього він сам? — озвався стиха Дж. Дж. О’Моллой, крутячи в руках прес-пап’є у вигляді підкови. — Врятувати царську особу це послуга, за яку навряд чи подякують.
Професор МакГ’ю обернувся до нього.
Читать дальше