Джеймс Джойс - Улісc

— Монксе!

— Слухаю, сер.

Продовження контракту на три місяці. Спочатку треба поміркувати без зайвих емоцій. Добре, спробую. Проблема з серпнем; стоп — непогана ідея: це місяць кінної виставки. Болсбридж {242} 242 (114) Болсбридж — містечко біля Дубліна, де в серпні бували кінні виставки. . На виставку приїдуть туристи.

Він пройшов через складальний цех повз згорбленого дідугана у фартусі й окулярах. Старий Монкс, староста денної зміни, «батько дня». Скільки всяких дурниць-марниць перейшло через ці руки за його довготривалу службу: некрологи, пивничні оголошення, промови, шлюборозлучні процеси, знайдено потопельника. А це вже й сам він наближається до кінця відміряного йому. Непитущий, поважний і з непоганим, гадаю, рахуночком у банку. Дружина чудово куховарить і пере. Донька швачкою в ательє. Проста дівчина, без божевільних витребеньок.

Він зупинився на мить подивитись, як уміло складальник верстає текст. Спочатку читає його справа наліво. А як швидко! менгіД киртаП. Бідолашний тато читає мені, бувало, свою Хаггаду справа наліво, водить пальцем по рядках. Песах. Наступного року в Єрусалимі. О Боженьку, Боже! Вся ця довга бувальщина про те, як ми вийшли з єгипетської землі і попали в дім неволі алілуя. Шема Ісраел Адонаї Елоїм . Ні, це вже інша. Потім про дванадцятеро братів, про синів Якова. А потім про ягня, і кішку, й собаку, і дрючок, і воду, й різника; а потім ангел смерти убиває різника, а той убиває бика, а собака убиває кішку. Здається якась базгранина, аж доки розшолопаєш. Говориться начебто про справедливість, а насправді про те, що кожний поїдає когось іншого. Зрештою в житті так воно й буває. І як швидко він робить своє діло. От що таке практика. Так ніби його пальці бачать, мов зором наділені.

Містер Блум вийшов із цієї атмосфери, сповненої гуркоту й брязкоту, і рушив ґалереєю до сходів. А тепер що, їхати до нього аж ген-ген на трамваї і, може, його й дома не буде? Краще спочатку зателефонувати. Номер? Такий, як номер Цитронового будинку. Двадцятьвісім. Двадцятьвісім і дві четвірки.

Він зійшов сходами вниз. І яка це бісова личина почиркала тут усі стіни сірниками? Наче об заклад побилися. В друкарнях завжди б’є в ніс дух мастила. А коли я працював у Тома, з сусідньої кімнати тхнуло завареним клеєм. Він витяг хусточку, щоб прикласти до носа. Цитроном-лимоном? Ага, я ж поклав туди мило. Може випасти звідти. Він поклав хусточку назад у кишеню, вийняв звідти мило, засунув його в кишеню штанів і защібнув її ґудзиком.

Якими духами душиться твоя дружина? Ще можу з’їздити додому, трамваєм: буцімто щось забув. Просто побачити, перш ніж вона прибереться. Ні. Тут. Ні.

Раптом із редакції «Івнінг телеграф» почувся верескливий регіт. Хто це — зрозуміло. Що там діється? Заскочу на мить, зателефоную. Це ніхто інший як Нед Ламберт.

Він зайшов тихенько.

— Заходить привид, — тихенько промурмотів, наповнивши печивом рота і звертаючись до запиленої шибки, професор МакГ’ю.

Містер Дедал, переводячи погляд із порожнього каміна на усміхнене обличчя Неда Ламберта, запитав його з кислою міною:

— Боже милий, та невже ця каламуть не спричинила вам печії в дупі?

А Нед Ламберт, сидячи на столі, читав далі:

— Чи, знов-таки, зауважимо вигини дзюркотливого струмка, який, долаючи кам’янисті перепони на своєму шляху, невтомно біжить до вируючих вод Нептунового синього царства поміж порослих мохом берегів, освіжений ніжними зефірами, розцяцькований золотистими сонячними блискітками або покритий затінком лісових велетнів, які розпростерли свої руки над його замисленим лоном. То що ви скажете, Саймоне? — запитав він, позираючи з-над газети. — Як вам цей високий стиль?

— Суміш різних напоїв, — сказав містер Дедал.

Нед Ламберт зареготав і, ляснувши себе по коліну газетою, повторив:

— Покритий затінком, замислене лоно . Не можу, хлопці! Не можу!

— І Ксенофонт дивився на Марафон, — озвався містер Дедал, дивлячись на камін і переводячи погляд на вікно, — а Марафон дивився на море.

— Годі про це, — гукнув від вікна професор МакГ’ю. — Ані слова більше про цю дурну нісенітницю.

Він саме прикінчив серпик несолодкого печива, яке гриз безперестану, і, зголоднівши, ладен був узятися за ще один, який уже тримав напоготові в другій руці.

Пишномовне галу-балу. Плещуть знічев’я язиками. А Нед Ламберт, бачу, влаштував собі вихідний. Авжеж, після похорону чоловік цілий день наче сам не свій. Кажуть, у нього впливові родичі. Старий Четтертон {243} 243 (116) Четтертон, Геджес Ейре (1820—1910) — ірл. політичний діяч, віце-канцлер Ірландії. , віце-канцлер, доводиться йому двоюрідним чи то дідом, чи прадідом. Кажуть, йому під дев’яносто. В редакції уже давно, мабуть, лежить некролог для першої сторінки. А він на злість їм живе. Чого доброго, сам піде перший. Ану, Джоні, посунься для дідуся. Вельмишановного Геджеса Ейре Четтертона. Гадаю, раз на рік він виписує йому тремтячою рукою чек, а мо’ й два. Ото буде радощів, коли він уріже дуба. Алілуя.