Джеймс Джойс - Улісc

Містер Блум поклав свою вирізку на стіл перед містером Наннетті.

— Прошу пробачення, раднику, — сказав він. — Ви ж пам’ятаєте цю рекламу. Для Кейза — Ключчі.

Містер Наннетті подивився і кивнув головою.

— Він хоче, щоб вона з’явилася в липні, — пояснив містер Блум.

Не чує. Наннан. Залізні нерви.

Цехмейстер націлив на вирізку свій олівець.

— Ні, постривайте, — спинив його містер Блум. — Він хотів би дещо змінити. Розумієте — Ключчі . Він хоче, щоб угорі два ключі .

Ну й гуркіт тут — просто скажений! Може, він розуміє, що я.

Цехмейстер повернувся, ладен терпляче вислухати, і, піднявши лікоть, став поволі чухати під пахвою свого альпакового піджака.

— Ось так, — пояснив містер Блум, схрестивши вгорі вказівні пальці.

Нехай спочатку він збагне ідею.

Містер Блум, глянувши збоку і вище від зробленого хреста, побачив обличчя цехмейстера землистого кольору й подумав, чи в нього не жовтяниця, а далі слухняні барабани, які пожирали один за одним здоровецькі рулони паперу. Клац. Клац. Якби їх розмотати, стрічка простяглася б на милі. А куди він дінеться потім? Та хоч куди: загортатимуть м’ясо, пакуватимуть усе, що завгодно: тисяча способів ужитку, чи й більше.

Прудко вимовляючи кілька слів у перервах між клацанням, він притьмом заходився креслити на подряпаному столі.

— Ось бачите як. Два схрещені ключі. Коло. Потім його ім’я, Александер Кейз — Алесандро Ключчі, торгує чаєм, вином та міцними напоями. Та й усе інше.

У цій справі його, вченого, краще не вчити.

— Та ви самі знаєте, раднику, чого йому треба. А потім на шпонах по колу: д і м к л ю ч і в. Розумієте? Як ви вважаєте, це добра ідея?

Цехмейстер опустив руку і заходився мовчки чухати нижні ребра.

— Ідея полягає в тому, — продовжив містер Блум, — що це дім ключів . Ви ж знаєте, раднику, що парламент острова Мен. Натяк на гомруль. Туристи, знаєте, з острова Мен. Розумієте, впадає в очі. Чи можете ви це зробити?

Мабуть, я міг би його запитати, як вимовляється це voglio . Але якщо він не знає, то таким чином поставлю його в скрутне становище. Краще не треба.

— Це ми можемо, — відповів цехмейстер. — Ескіз у вас є?

— Ескіз я знайду, — пообіцяв містер Блум. — Його вже публікувала газета в Кілкенні. У нього й там є торговельний заклад. Зараз я збігаю і попрошу у нього. А ви зробіть це і додайте невеликий текст, до відома читачів. Ви ж знаєте, як завжди. Ліцензія на продаж спиртних напоїв, високий клас. Давно вже була потреба. І таке інше.

Цехмейстер подумав хвилину.

— Це ми можемо, — повторив він. — Тільки хай він продовжить термін угоди на три місяці.

Складач приніс йому свіжу сторінку верстки, і він заходився мовчки її правити. Містер Блум стояв поруч, слухаючи, як лунко стукає машинерія, і дивлячись на складачів, що мовчки ворожили над шрифткасами.

Правопис треба знати як свої п’ять пальців. Коректорська лихоманка. Мартін Каннінгем зранку забув продиктувати нам свій каверзний правописний диктант. Потішно було спостерігати за тим як збентеж далі е а не и ний вулич тут ч а не ш правда ж? ний торговець марно сил тут ку а не лу вався симетрично з одним ем а не з двома розполовинити очищену від шкурин а не скорин ки соковиту грушу. Здається, якась базгранина, хіба ні?

Міг же я щось сказати, коли він насаджував собі на голову свій циліндр. Дякую. Треба було сказати, що капелюх старий, чи ще щось подібне. Ні, міг би сказати. Тепер він наче новенький. От би було побачити його фізію.

Шурх. Нижній ярус фальцмашини висунув стіл із першим — шурх — стосиком сфальцьованих аркушів. Шурх. Чисто наче людина озивається, — шурхає, щоб привернути до себе увагу. Чимдуж силкується щось сказати. Й оті двері теж говорять — скриплять, просять, щоб їх зачинили. Все на світі говорить, кожне по-своєму. Шурх.

Раптом цехмейстер простягнув аркуш верстки і сказав:

— Стривай-но. А де той лист архієпископа? Його треба надрукувати і в «Телеграфі». Де цей самий, як його?

Він озирнув свої гучні машини, які проте не відповіли на його запитання.

— Монкс, сер? — озвався голос із словолитні.

— Так. Де Монкс?

— Монксе!

Містер Блум узяв свою вирізку. Пора йти.

— То я принесу ескіз, містере Наннетті, — сказав він, — і я певен, ви помістите це оголошення на пристойному місці.