Джеймс Джойс - Улісc

— Він образився через якусь дрібницю, — пояснив цей муж, що, попри численні кривди, зберігав урівноважену, мирну вдачу, — котра зірвалася у мене з уст. І він обізвав мене жидом, виступивши з великим запалом, дуже агресивно. То я йому на це, нітрохи не відхиляючись від простих фактів, нагадав, мовляв, Бог твій, я маю на увазі Христа, також був жидом, і вся його родина, достоту як і я, хоча насправді я не той. Оцим я його й переміг. Лагідне слово відвертає гнів. У нього не знайшлося жодного слова відповісти, всі це бачили. Чи я не правий?

Він спрямував на Стівена довгий марний погляд боязкої темної гордости за той свій покірливий осуд, але почасти й позирк благання, бо з нього мовби випромінювалося ніби щось тут не зовсім…

— Ex quibus , — не дуже виразно й без особливого виразу промурмотів Стівен, а тим часом двоє чи й четверо їхніх очей перемовлялися, — Christus чи Блум його ім’я чи врешті-решт яке завгодно, secundum carnem [422].

— Авжеж, — знайшов пан Блум за потрібне застерегтися, — це питання слід розглядати з обох боків. Нелегко визначити якісь точні правила слушности й хибности, але все ж таки завжди є можливості для поліпшення, хоча, як кажуть, усяка країна, і багатостраждальна наша в цьому не виняток, має такий уряд, на який вона заслуговує. Але хай би було хоч трохи доброї волі у всіх-усіх. Це так приємно взаємно вихвалятися кожне своїми перевагами, але ж як усе-таки щодо взаємної рівности? Мене відштовхують насильство й нетерпимість у будь-якому їх вигляді. Цим нічого не зупинити й нічого не досягнути. Революція має відбуватись за належним планом-розпорядком, у розстрочку. Це ж цілковите безглуздя — ненавидіти людей лише за те, що вони, сказати б, мешкають не на нашій вулиці й розмовляють не нашою говіркою.

— Історична битва на Кривавому мосту, — погодився Стівен, — і семихвилинна війна між провулком Чинбарів та Ормондським ринком.

— Атож, — повністю погодився пан Блум, цілковито схваливши співрозмовникову заувагу, приголомшливо слушну, адже у всьому світі існувало приголомшливо багато подібних історій. — Ви просто перехопили мої слова, які я саме збирався сказати, — додав він. — Люди так люблять жонглювати суперечливими свідченнями, що, сказати щиро, неможливо, навіть віддалено…

Всі ці нікчемні сварки, як на його скромне розуміння, лише збуджують погану кров — стимулюють котрусь там ґулю чи залозу войовничости, й цілком помилково тлумачаться мотивами чести й прапора, тоді як насправді все зводилося частіше до грошового питання, що криється за всім, до жадібности й заздрости, бо люди ніколи не знають, де слід зупинитися.

— Звинувачують… — почав на повен голос, але тут-таки відвернувся від решти відвідувачів, які, ймовірно… і продовжив тихіше й ближче, аби інші… якщо вони раптом…

— …євреїв, — тихо мовив набік, Стівенові на вухо, — звинувачують у руйнуванні. Але в цьому, смію запевнити вас твердо, немає ані грана істини. Історія — чи не подивуєте ви, коли про це довідаєтесь? — неспростовно доводить, що Іспанія занепала після того, як інквізиція вигнала євреїв, а в Англії почалося процвітання, коли Кромвель, цей надзвичайно небезталанний розбійник, який в інших відношеннях набрався гріхів, мов пес реп’яхів, привіз їх туди. А чому? Та тому, що вони люди практичні, й вони це довели. Я не хочу дозволяти собі жодних… вам-бо й так відомі основні погляди на цю тему, а ще ж, позаяк ви ортодоксальний… Але в царині економіки, якщо облишимо релігійний бік, сказати «священик» — це те саме, що сказати «вбогість». А візьмімо знов Іспанію, ви ж могли переконатися в війну, та порівняймо з Америкою, яка повним ходом рухається вперед. Знов же турки: тут річ у догмі. Адже коли б вони не вірили, що після смерти потраплять прямісінько до раю, то постаралися б улаштувати собі чимкраще життя, принаймні так мені здається. Ось на цей гачок і ловлять усіх парафіяльні попи. Але я, — договорив він із драматичним піднесенням, — не гірший ірландець за того грубіяна, про якого я згадав вам напочатку, і хотілося б мені, аби всі люди, без розрізнення вір і класів, — наголосив він, — мали скромний, але пристойний прибуток, не щось жебрацьке, а, скажімо, фунтів триста на рік. Це життєво важливо й цілком досяжно, а ще це неабияк сприяло б кращій приязні між людьми. Принаймні таке у мене уявлення про найвартісніше в житті. Оце я називаю патріотизмом. Ubi patria {868} , як нас трішки навчили у нашій альма-матер, vita bene [423]. Себто сенс тут такий: де ти зможеш добре жити, якщо працюватимеш.