Джеймс Джойс - Улісc

— А то ще візьмімо іспанців, — продовжував він, — вони народ палкий, пристрасні, просто пекельні натури, й залюбки творять суд і розправу своїми власними руками, ви не встигнете й охнути, як відішлють на той світ, кинджали завжди при них, штрик у живіт — і все. А все це від спеки, від спекотного клімату. Моя дружина, можна сказати, іспанка, себто напів. Фактично вона могла б домагатися іспанського громадянства, якби захотіла, адже народилася вона (формально) в Іспанії, у Ґібралтарі. І тип у неї іспанський. Дуже смаглява, справжнісінька брюнетка, чорнокоса. Особисто я переконаний: клімат визначає вдачу. Тому я й спитав, чи не пишете ви поезії італійською.

— Палкі натури за цими дверима, — вставив тут Стівен, — палали пристрастю через десять шилінгів. Roberto ruba roba sua [419].

— Ваша правда, — луною підтвердив пан Блум.

— А ще, — провадив Стівен, утупившися в порожнечу й звертаючися до самого себе чи до якогось невидимого й хтозна де розташованого слухача, — є палкість Данте й рівнобедрений трикут, міс Портінарі, в яку він закохався, й Леонардо, й San Tommaso Mastino [420].

— Це в крові, — негайно погодився пан Блум. — Усі скупані в крові сонця. Збіг обставин: саме сьогодні я побував у музеї на Кілдер-стрит, незадовго до нашої зустрічі, якщо дозволенно це так назвати, і просто подивився на тамтешні античні статуї. Чудові пропорції стегон, грудей. Таких жінок ви тут не здибаєте. Хіба вряди-годи, як виняток. Так, трапляються миленькі, по-своєму гарненькі, але те, про що я говорю, це сама жіночність фігури. Як на те, тутешні жінки мають так мало смаку до вбрання, чи не всі, а смак настільки підкреслює природну красу, хоч би що ви про це казали. Зіжмакані панчохи, в бганках — гаразд, хай тільки я схибнувся на цьому, але щось у цьому та є, що я просто не можу на таке дивитись.

Тим часом бесіда навколо них помітно вже втрачала жвавість, то й інші завели про морські катастрофи, про загублені в тумані кораблі, про зіткнення з айсбергами й таке інше. Звісно, і в нашого Полундри знайшлося чого понарозказувати. Він-бо не раз обплив мис Доброї Надії, боровся з мусонами, воно такі вітри, в китайських морях, і посеред усіх цих небезпек пучини-нурти одна штука, виголосив він, повсякчас вірно його рятувала, десь так він висловився, що святий образок завжди його спасав.

Потім вони подрейфували до тої катастрофи під Донтс-рок, яка спіткала оте нещасливе норвезьке суденце {863} — і хто б пригадав його назву? Аж поки візник, отой, що так дуже на Генрі Кемпбелла схожий, згадав: «Пальме»! навпроти Бутерстауна. Тоді в місті тільки й говорили про це (Альберт Вільям Квіл склав на цю тему пречудові вірші найрідкісніших вартощів, справжній шедевр, і видрукував їх у «Айриш Таймс»; хвилі перекочувалися через палубу, а на березі тисячні юрби людей переживали-співчували, кам’яніючи з жаху. Далі хтось щось мовив про той випадок, коли в пароплав «Леді Керне» зі Свонсі врізалася «Мона», що йшла зустрічним курсом, а на морі стояла непроглядна імла, й він потонув з усією командою, що скупчилася на палубі. І ніхто ніяк не допоміг. А капітан «Мони» сказав потім, мовляв, він боявся, що його шпангоути не витримають зіткнення. А з’ясувалося, що в її трюм ані краплини води не просочилось.

На цьому етапі сталася невеличка подія. Відчувши, що в нього накопичилася потреба віддати рифи, моряк підвівся зі свого місця.

— А дай-но мені перетнути твій траверс, друже! — звернувся він до свого сусіди, що саме переходив у стан блаженної дрімоти.

Торуючи собі путь важкою, забарною, незграбною ходою до дверей, він важко ступив гуп! униз зі сходинки, єдиної при вході, й взяв курс ліворуч. Поки моряк орієнтувався на місцевості, пан Блум, укмітивши, ще як той підводився, що в нього з кожної кишені стирчить по пляшці здогадно матроського рому (для потреб охолодження палаючого нутра), тепер побачив, як той добув пляшку, відкоркував чи відкрутив затичку й, приклавши горлечком до уст, потягнув добрячий ковток, і чути було, як забулькотіло. Невиправний Блум, проникливо запідозривши, чи старий комедіант не проробляє обманного маневру, а сам насправді хоче поволочитися за геть антипатичною проявою жіночого роду, котра, одначе, щезла безслідно та безповоротно, все-таки зумів, напружившись, видивитись, як той, належно збадьорений своїм ромовим забезпеченням, витріщається на бики та балки Окружного моста трохи приголомшено, позаяк від моменту його останнього сюди візиту споруда ця, звісно, разюче змінилася, і то на краще, набагато. Якась невидима Блумові особа (чи особи?) спрямувала морського вовка до чоловічого пісуару, з числа споруджених довкола, з відомою метою, Очищувальною Комісією, але минуло в німотній тиші зовсім небагато часу, як моряк, передумавши йти в той рейс, справив малу потребу просто на місці, після чого трюмні його води ще якусь хвильку дзюркотіли по бруківці, чим, очевидячки, потурбували коняку біля конов’язі.