Джеймс Джойс - Улісc

Так чи інак, а копито тупнуло, опустившись на нове місце. Брязнула збруя. Легенько потривожений у своїй халабуді біля жарівні з непогасним вугіллям сторож міських кругляків, хоч як він низько опустився і від найменшого шереху підскакував, виявився в суворій дійсності не ким іншим, як згаданим вище Гумлеєм, що перебивався нині на парафіяльній допомозі, а цю тимчасову роботу дав йому Пет Тобін, за всією людською вірогідністю з людського співчуття, та й знайомство ж давнє, — отож сторож заворушкався у своїй комірчині, перш ніж спокійно розпружитися у Морфеєвих обіймах. Воістину яскравий приклад того як тяжкі часи щонайсуворішим робом закрутили у своїй крутняві шаленій хлопця з добропристойної родини котрий усеньке дотеперішнє життя своє купався в достатку мов вареник у сметані якось-то йому навіть упало мов з неба сто фунтів прибутку на рік але ж у нього в найослішого осла все те втекло чи протекло мов вода крізь пальці. Й ось він сидить голий як бубон, і це після того як бувало заливав усе місто алкоголем а тепер як хоч так і скоч бо й найнещасніший жебрак за тебе багатший. П’є, коли гроші є, що й казати, і це лише ще один зайвий урок, адже міг би завиграшки штовхати якусь велику справу, якби — але тут, звісно, велике «якби» — спромігся дати раду злощасній своїй пристрасті.

А тим часом усі голосно оплакували занепад ірландського судноплавства, і далекого, й каботажного, бо це ж дві сторони однієї медалі. В бухті Александри зійшов зі стапелів корабель для Палгрейва Мерфі, єдиний спуск на воду за цей рік. Воно то правда, гавані ніде не поділись, але коли в них заходили кораблі?

Бувають, знаєте, катастрофи й ката строфи , прорік господар, який, певне, був au fait [421].

І ось що хотів би він з’ясувати: чому той корабель наскочив прямісінько на єдину скелю в усій Галвейській бухті, коли містер Вортінгтон (чи хтось із подібним прізвищем, як там його) просував проект Галвейського порту, га? Поспитайте капітана тієї посудини, порадив він публіці, скільки англійський уряд утихаря дав йому за таку послугу хабаря? Капітана Джона Лівера {864} з Ліверського маршруту.

— Правду ж я кажу, шкіпере? — звернувся він до моряка, що пихкотів зворотним курсом після усамітненого узливання та інших своїх операцій.

Цей же достойник, на льоту підхопивши уривок фрази чи пісні, ревнув щось ніби музичне, зате дуже завзято: чи то матроський наспів, чи ще щось, чи то в секунду, чи в терцію. Чутке вухо пана Блума уловило потім, як він відхаркує, очевидячки, тютюнову жуйку (отож вона й була), тож він, як можна здогадатися, примоцював її в своєму кулаці, поки ото заливав та відливав, а вже тоді, після згаданої вогняної вологи, вона йому засмакувала надто кисло. Одне слово, після успішного свого заливання-відливання він уломився в двері, наганяючи на товариство атмосферу спиртних випарів і на відчай душі горланячи, мов щирий океансько-окаянський волоцюга, якому море по коліна:

Після отакого пісенного вступу цей застрашливий екземплярус упевнено посунув на авансцену й, щасливо допливши до свого місця, радше осів, ніж сів, передбаченою для оного частиною тіла.

Козолуп (якщо то був справді він) явно з якоюсь прихованою думкою виливав свої нарікання в силувано-слабенькій філіппіці стосовно природних багатств Ірландії чи чогось подібного і, замахнувшись на цілу дисертацію, змальовував її як найбагатшу країну в цілому Божому світі, всім незмірно вищу за Англію, бо й вугілля в неї — незліченні поклади {865} , свинини вивозиться з неї на шість мільйонів фунтів щороку, яєць і масла — на десять мільйонів, і всі ті щедроти випомповує з неї Англія, давлячи вбивчими податками бідняків і загрібаючи щонайкраще м’ясо на ринку, й так далі в цьому дусі все піддавав та піддавав пари. Розмова на цю болючу тему захопила всіх присутніх, і кожен визнав, що саме такі з їхньою батьківщиною справи. Все, що тільки росте, все може виростати на ірландській землі, заявив він, бо он у Кавані полковник Еверард легко вирощує тютюн. А що зрівняється з ірландським беконом? Але день розплати, звістив він, накручуючи своє крещендо та без тіні сумніву, змонополізувавши чи не всю розмову, вже чигає на всесильну Англію, незважаючи на її золото, за всі її злочинства. Назріває крах, найґрандіозніший за всю історію. І німчики-япончики урвуть своє, запевнив він. Бури — то був лиш початок кінця. Карткова Британська імперія вже розвалюється, а довершить її падіння Ірландія, її, Британії, ахіллесова п’ята {866} , у зв’язку з якою він і пояснив усім про вразливе місце грецького героя Ахілла — й цей момент слухачі втямили як не треба краще, бо ж оратор цілковито заволодів їхньою увагою, продемонструвавши належне сухожилля на своєму черевику. А ще він дав пораду кожному ірландцеві: не покидай своєї вітчизни, трудись для Ірландії і живи для Ірландії. Ірландія, як сказав Парнел, потребує кожного з синів своїх.