Джеймс Джойс - Улісc

Поки Стівен дочитував останні рядки на другій сторінці, Бум (скористаймося тимчасово цим його помилково-газетним псевдо) збавив кілька вільних хвилин пробігши очима на своєму боці, себто на третій сторінці, репортаж про треті перегони в Аскоті. Приз 1000 соверенів і додатково 3000 соверенів золотом для молодих невичищених огирів та кобилиць. Реклама, містера Ф. Александера, гнід. коб., від Рекрута, п’ятилітка, вага 130 фунтів, жокей В. Лейн. І. Зінфандель, Лорда Говарда де Вальдена, жокей М. Кеннон; II. Корона, містера В. Басса; III. Ставки: 5 до 4 на Зінфанделя, 20 до 1 на Рекламу (аутсайдера). Реклама й Зінфандель ішли ніздря в ніздрю. Перегони відбувалися без лідера, але згодом Реклама вийшла вперед, далеко відірвалася від основної групи й побила буланого жеребця лорда Говарда де Вальдена й руду кобилу містера В. Басса на дистанції 2,5 милі. Виїжджав Рекламу Брейн, тож Ленеганова версія подій була чистісінька нісенітниця. Фініш був беззаперечний, прийшла поперед усіх, на корпус. 1000 соверенів і додатково 3000 золотом. Також брали участь: Максим Другий Ж. де Бремона (французька конячка, за яку так схвильовано допитувався Бентам Лайонс, досі ще не прийшла, але за якусь мить доскаче). Всілякі поради, як доскочити успіху. Збитки від любови. А з яким запалом цей недороблений Лайонс поривався на бій, квапився пошитися в дурні. Хоча звісно в грі завжди є ризик так воно вже обернулося що бідолашному телепню не було з чим себе привітати бо його сподівання розвіялись. Узагалі все це виродилося в якесь пустопорожнє гадання.

— Все свідчило про те, що до цього вони й прийдуть, — мовив пан Блум.

— Хто? — поцікавився його співрозмовник, у якого, до речі, досі боліла рука.

Одного чудового ранку, заявив візник, ми розгорнемо газету й прочитаємо: Парнелл повернувся! Він ладен був битися об заклад на що завгодно. Ось тутечки, в «Притулку», сидів нещодавно ввечері солдат із Дублінських стрільців, так він казав, що бачив його у Південній Африці. Гординя — ось що його погубило. Він мав би або накласти на себе руки, або тихо пересидіти якийсь час після того засідання у кімнаті п’ятнадцять {871} , аж поки став би знову колишньою людиною і ніхто не смів би показувати на нього пальцем. І тоді б вони всі до одного повзали перед ним навкарачки, аби він повернувся, коли б знову прийшов до тями. А померти він не помер. Просто десь переховується. Та труна, яку вони привезли, вона була наповнена кругляками. Він змінив своє ім’я, зветься тепер Де Вет і в бурів ходить у генералах. Тільки даремно він пішов супроти священиків. І так далі й таке інше.

І все одно Блум (таке його правильне прізвище) був трохи подивований їхніми спогадами, оскільки в дев’ятьох випадках із десяти його ладні були спалити живцем, прикотивши для цього не одну діжку з дьогтем, а цілі тисячі, а потім цілковите забуття, адже проминуло, як не крути, понад двадцять років. Авжеж, у всіх цих оповідях запевне не було й тіні правди, але, навіть коли припустити, то, враховуючи всі обставини, вважав він таке повернення абсолютно небажаним. Либонь, щось не влаштовувало їх у його смерті. Чи то він занадто прозаїчно спочив від гострого запалення легенів саме тоді, коли всілякі політичні комбінації наближалися в нього до завершення чи то поширилось як він помер через те що не спромігся поміняти одежу та взуття коли промок через це застудився але лікаря не викликав а просто вилежувався у себе в кімнаті поки зрештою і помер оплакуваний усіма швидше ніж за два тижні або ще цілком можливо шкодували що не склалося допомогти йому чимшвидше піти з життя. Звісно, він навіть до того нікому не повідомляв про свої маршрути тож ніколи не було відомо де він перебуває достоту як у пісеньці « Алісо, де ти сховалась? » іще навіть до того періоду коли він почав удаватися до різних прізвищ Фокс чи Стюарт тому по суті гіпотеза друга-кучера містилася все-таки в межах можливого. І, зрозуміло, вся та атмосфера травмувала його свідомість природженого вождя яким він безперечно був, та ще з такою вражаючою зовнішністю, шести футів чи принаймні п’яти плюс десять чи одинадцять дюймів, це без взуття, а всі ці панове Як-там-їх, дарма що не годні і в слід йому ступити, лишилися всім керувати хоча ділових якостей у них скупенько було та й ті коли порівнювати з ним вельми куці. Тут виразно напрошувалася мораль — порівняння з колосом на глиняних ногах. А ще ж сімдесят двоє його соратників повстали проти нього, не забуваючи при цьому ще й поливати брудом одне одного. Точно те саме і з убивцями. Ти повинен повернутися на те місце. От ніби щось тебе непереборно тягне туди. Показати дублерові головного героя як слід. Той бачив його якось-то завдяки щасливій випадковості, коли розбивали набір «Інсапресибла» чи «Юнайтед Айрленд», і дуже цінував цей дарунок долі йому, а ще, це достеменний факт, подав йому циліндра, коли з нього збили, а він мовив: «Дякую», звісно, був схвильований, але зберігав незворушний вираз, попри цю дрібничкову прикрість із розряду всяке буває, то вже було у нього вроджене. І все ж таки стосовно повернення вам дуже й дуже поталанить якщо на вас першої ж миті не нацькують зграї собак. Щоразу буває непевність: хтось за а хтось проти. Але головне, коли ти з’являєшся, а хтось уже посів твоє місце, і треба знову доводити свої права, як тому претендентові у справі Тічборна. Роджер Чарльз Тічборн, а корабель, коли пам’ять не зраджує, називався «Белла», на котрому він, спадкоємець себто, потонув, як з’ясував суд, і до речі в нього було татуювання тушшю, лорд Белью, чи не так? Адже він міг легко вивідати всі подробиці у якого-небудь приятеля на облавку, а потім, змінивши зовнішність за описом, недбало відрекомендуватися: «Даруйте, панове, я містер Такий-і-такий» чи якось так. Куди розважливіше було б, як сказав пан Блум вельми стриманому чоловікові поруч себе, справді схожому на ту обговорювану славетну особистість, спочатку промацати ґрунт під ногами.