Джеймс Джойс - Улісc

БЕЛЛО (підлесливо) : Ну-бо, вийди, люба качечко. Лиш на одне слівце, дорогесенька: просто призначимо покараннячко — і все. Лиш трішечки зважся на коротеньку щиру розмову. (Блум боязко витикає голову.) Оце хороша дівчинка. (Белло хапає її за чуприну й витягує назовні.) Я тільки хочу тебе підправити, задля твого ж добра, по м’якенькому неболючому місцю. Як тут наш ніжний задочок? Ось я по ньому легесенько, люба. Будь готова!

БЛУМ (мліючи) : Ой, не порвіть мені…

БЕЛЛО (люто) : Кільце в ніздрі, тортури обценьками, биття києм, диба й нагай — все це я змушу тебе цілувати, мучачи під зойки флейти, мов нубійського раба давніх часів. Цього разу ти мені попалась! Ти пам’ятатимеш мене, скільки й житимеш. (Його обличчя наливається кров’ю, жили на лобі набрякають.) Я щоранку гарцюватиму на тобі, на твоїй спинці-отоманці, упхавши в себе добрячий сніданок смаженої свинини від Матерсона й видудливши пляшку Гіннесового портеру. (Відригує.) Посмоктуватиму добру сиґару й читатиму «Газету патентованих рестораторів». А потім, либонь, звелю, щоб тебе закололи в моїй стайні й засмажили на рожні, і я тебе смакуватиму по кусню просто з духівки, з хрумкою шкуринкою, запечену мов молочне порося з рисом та лимонником або із смородиновою підливою. Ой як тобі болітиме!

Починає викручувати їй руку. Блум вищить, перекидається догори кілем.

БЛУМ: Не треба так жорстоко, нянечко! Не треба!

БЕЛЛО (далі викручуючи) : Іще разочок!

БЛУМ (стогне) : Ой, це ж просто пекло! Як болить! Ти ж із мене просто сотаєш нерв за нервом!

БЕЛЛО (горлає) : Чудово, клянусь каправим капралом! Оце ж для мене найкраща новина за останні півтора місяця! Ану ж бо, не змушуй мене ждати! (Вліплює ляпаса їй по щоці.)

БЛУМ (пхинькає) : Ви хочете мене віддухопелити. Я все розповім…

БЕЛЛО: Ану придавіть його, дівчата, поки я його засідлаю.

ЗОЯ: Ага! Пройтися по ньому. Я хочу.

ФЛОРІ: І я хочу! Не будь жадюгою.

КІТТІ: Ні, я! Здайте мені його напрокат!

У дверях з’являється бордельна куховарка місіс Кйоу, поморщена, сивоборода, в засмальцьованому фартусі, в чоловічих сіро-зелених шкарпетках та черевиках, обсипана борошном, тримаючи в оголених червоних руках обліплену тістом качалку.

МІСІС КЙОУ (кровожерливо) : Чи не потрібна вам допомога?

Вони хапають Блума й притискають до підлоги.

БЕЛЛО (вмощується Блумові на обличчя, порохкуючи, пахкаючи сиґарою, несквапно простягаючи тлусту ногу) : Я бачу: Кітінга Клея обрали на президента психіатричної лікарні в Ричмонді, так, і слід зазначити, Гіннесові акції з фіксованим дивідендом котируються по шістнадцять і три чверті. Я просто склеїла писаного дурня, що не купила той пакет, коли радили Крейг і Гарднер. А все моє пекельне безталання, хай йому всячина. Та ще ця триклята Реклама одбателила двадцять до одного. (Спересердя гасить сиґару об Блумине вухо.) Де в біса та клята попільничка?

БЛУМ (попечена й сідницерозчавлена) : А! О! Чудовисько! Мучителька!

БЕЛЛО: Проси цього щодесять хвилин. Виклянчуй. Благай про це, як ні про що не благав досі. (Тиче їй у ніс дулю й смердючу сиґару.) Ану цілуй! І це, і те. Цілуй! (Перекидає ногу на другий бік, сідає верхи й, стискаючи Блума коліньми, покрикує як вершник.) Гоп-гоп! їде ляля на коні в червоному жупані. Я поскачу на цій кобилі на Екліпсів приз {804} . (Хилиться набік і грубо стискає тестикули свого коня, погукуючи.) Гей! Нно! Приїду все одно! Я тебе виїжджу як годиться. (Підскакує, мов справжній вершник у сідлі.) Пані їде помалу-малу, кучер їде ристю-ристю, вершник мчить чвалом!

ФЛОРІ (сіпає Белло) : А тепер пустіть мене на нього! Ви вже накатались. Я перша просила.

ЗОЯ (сіпаючи Флорі) : Ні, дай мені! Мені! Ти ще не приконтачила його, п’явко?

БЛУМ (задихаючись) : Не можу більше!

БЕЛЛО: Ну, а я ще й як можу! Стривай-но. (Затримує дихання.) Прокляття. Ось воно. Зараз як прорве. (Відкупорює свій зад і, весь напружившись, із перекривленим обличчям, оглушливо пердить.) Ось тобі! (Знову закупорюється.) Ну й чортяка: шістнадцять і три чверті!

БЛУМ (обливаючись потом) : Не чоловіче. (Принюхавшись.) Жіноче.

БЕЛЛО (встаючи з нього) : Досить із тебе вже холодних та гарячих. Здійснилося те, чого ти палко прагнув. Відтепер ти розчоловічений і цілковито мій, ти — бидло в ярмі. А зараз про виправне вбрання. Ти розлучишся з чоловічою одежею — тобі втямки це, Рубі Когене? І незагайно дістанеш розкішні шовки, що так мило шурхочуть, коли їх надягаєш через голову.