Джеймс Джойс - Улісc

— Adiutorium nostrum in nomine Domini .

— Que fecit coelum et terram .

— Dominus vobiscum .

— Et cum spiritu tuo [224] — Наша поміч це ім’я Господа. — Що створив небо і землю. — Господь з вами. — Із духом твоїм (лат.). .

І поклав він руки на преподобних і подякував і молився, і всі вони з ним молилися:

— Deus, cuius verbo sanctificantur omnia, benedictionem tuam effunde supercreaturas istas: et praesta ut quisquis eis secundum legem et voluntatem Tuam cum gratiarum actione usus fuerit per invocationem sanctissimi nominis Tui corporis sanitatem et animae tutelam Те auctore percipiat per Christum Dominum nostrum [225] — Господи, чиїм словом освячується все, пролий благословення Твоє на оце, яке Ти створив. Даруй, щоби кожен, хто, подякувавши Тобі, вжив його відповідно до закону Твого і волі Твоєї, прикликанням найсвятішого Твого імени сподобився б із Твоєю допомогою тілесного здоров’я і душевного піклування, через Христа Господа нашого (лат.). .

— Ми всі такої ж думки, — каже Джо.

— За те, щоб ви, Ламберте, отримували щороку не менше тисячі, — каже цей Крофтон чи Кроуфорд.

— Хай буде по-вашому, — йому на те Нед, піднімаючи свою скляночку віскі. — Аби було за що їсти й пити.

Я роззираюся навколо, чи не здогадається хто висловити розумну думку, коли знову появляється він, клята душа, із таким виглядом, наче засапався від поспіху.

— А я оце бігав у суд, — каже він, — вас шукав. Сподіваюся, я не…

— Ні, — йому Мартін. — Ми готові.

Чорта з два ти був у суді, брехуняко, певно, вернувся з кишенями повними срібла-золота. І то ж треба, щоб у людини була така підла душа. Хоч би по кухлю пива поставив. І в кого такий жмикрут уродився! Та вони всі такі, євреї. Їм тільки аби своя вигода. Гидотні як пацюки у нужнику. Сто на п’ять.

— Нікому не кажи, — озивається Громадянин.

— Перепрошую? — питає його Блум.

— Ходімо, хлопці, — підганяє Мартін, відчуваючи, що тут назріває буча. — Швидше, бо нам пора.

— Нікому не кажи, — повторює Громадянин і починає горлати: — Тримай у секреті.

А тут прокидається собацюра і починає гарчати.

— Бувайте здорові, а ми пішли, — каже Мартін.

І виводить їх усіх поспішно, Джека Пауера і Крофтона, чи як його там, і цього ж таки поміж ними, а він прикидається буцімто не розуміє, що тут діється, і вони всі сідають у цей бісів їхній кеб.

— Рушаймо, — каже Мартін візникові.

Мчить по хвилях дельфін білосніжний, розвіявши гриву на вітрі, і стерничий став на кормі золотій, направляє вітрило по вітру. І кличе наш човен морська далечінь, і вітрила всі напнуті вітром. А німфи зринають з безодень морських із правого й лівого облавку, чудової вроди ті німфи оточують славний наш човен наче коралове намисто, що прикрашає шию красуні, або діють як майстерний колісник, що припасовує навколо осі колеса рівновіддалені спиці, схожі на сестри-близнючки, закріплює їх ободом і тим самим надає швидкости мужам, які поспішають чи то на бій кривавий, чи змагаються заради усмішки вродливиці. Отак вони з’являлися і супроводили нас, ці приязні німфи, безсмертні сестри. І сміялися, збиваючи купи шуму, й пустували, а човен наш тим часом линув уперед, ріжучи хвилі.

Щойно я допив своє пиво і поставив на стіл кухоль, дивлюся: а Громадянин підводиться і суне, шкандибаючи, до дверей, і сопе й надувся, наче в нього водянка, і честить того самого на чім світ стоїть, і накликає на нього прокляття Кромвеля {661} 661 (329) Прокляття Кромвеля — ірл. прокляття, що прикликає на голову ворога всі муки, що Кромвель завдав ірландцям. й анатему ірландською мовою, і плюється, а Джо і малий Елф за нього вчепилися і зацитькують, силкуються утихомирити.

— Пустіть мене! — репетує він.

І, їй-богу, він таки додибав до дверей, хоч вони його й міцно тримають, і враз як загорлає щосили:

— Тричі слава Ізраїлю!

Arrah, краще б ти сидів на парламентській одній своїй сідниці заради Господа Бога і не виставляв би себе на посміх усім добрим людям. Завжди знайдеться якесь чортзна-шо, якому треба тільки одне — знайти якусь притичину для сварки будь із ким про виїдене яйце і тішитися нею. Їй-богу, в такому товаристві і портер здасться тобі кислим як оцет.

А там під дверима вже зібралися всі голодранці й шльондри з усього Дубліна, і Мартін гукає візникові, рушай; Громадянин знай горлає своє, Елф і Джо його укоськують; а той осідлав свого коника про утиски євреїв, публіка вимагає, розкажи ще, Джек Пауер намагається затягнути його в кеб, щоб він сів і заткнув свою пельку, а один із публіки, кривий, із пов’язкою на оці, заводить популярну пісеньку «Якби до місяця дострибнув наш єврей-рей-рей» {662} 662 (329) Якби до місяця дострибнув наш єврей-рей-рей — варіація амер. пісеньки «Якби на місяця видерся злодій». , а якась шльондра гукає: