Джеймс Джойс - Улісc

Аж тут саме виникла невеличка сварка між мастером Томмі й мастером Джекі. У хлопців вдача завжди хлопчача, і наші близнята не становили винятку з цього золотого правила. Яблуком розбрату став піщаний замок, який мастер Джекі збудував, і архітектуру якого мастер Томмі вважав за потрібне поліпшити, додавши портал, схожий на той, що у вежі Мартелло. Та коли мастер Томмі був затятий, то мастер Джекі теж був упертий і, виправдовуючи афоризм, що дім кожного малого ірландця є його замок, він напав на свого ненависного суперника і то з таким успіхом, що можливий нападник доскочив лиха, а з ним (ой леле!) і жаданий замок. Само собою, лемент скривдженого мастера Томмі привернув увагу подруг.

— Ходи-но сюди, Томмі, владно погукала сестра, — та негайно! А ти, Джекі, як тобі не соромно валяти бідолашного Томмі у брудний пісок. Стривай, ось я тебе спіймаю.

Із затуманеними від непролитих сліз очима мастер Томмі прийшов на її поклик, бо слово старшої сестри було для близнят законом. У сумному стані він був після своєї нещасливої пригоди. Його маленька моряцька шапчина й штанці геть піском запорошилися, але Сіссі була неперевершений мастак загладжувати сліди маленьких життєвих незлагод, і невдовзі на його гарненькому костюмчику не залишилося жодної піщинки. Одначе сині оченята все ще блищали від гарячих сліз, які от-от могли ринути потоком, тож вона поцілувала братика, аби втамувати біль, загрозила рукою мастерові Джекі, нагадавши, що вона тут і пильно його пантрує, а також міряла злочинця застережливим поглядом.

— Поганий, зухвалий Джекі! — вигукнула Сіссі.

Вона пригорнула малого моряка й заходилася його уговкувати:

— Як ти зовешся? Масло й сметана?

— Скажи, хто твоя молода, — мовила Еді Бордмен. — Твоя молода Сіссі?

— Ні-і, — плаксиво відмовив Томмі.

— Твоя молода Еді Бордмен? — запитала Сіссі.

— Ні-і, — відмовив Томмі.

— Я знаю, — сказала не дуже приязно Еді Бордмен, лукаво позирнувши на хлопця короткозорими очима. — Я знаю, хто молода Томмі, Герті молода Томмі.

— Ні-і, — відмовив Томмі, збираючись зарюмсати.

Сіссі враз збагнула своїм материнським серцем, чому він почувається негаразд, і пошепки попросила Еді Бордмен завести хлопця за колиску, де його не вгледять джентльмени, і подбати, щоб він не замочив свої нові руді черевики.

Та хто ж така була Герті {670} 670 (336) Хто ж така була Герті? — Прототипом її стала сусідка Джойсових юних літ Сьюзі Маккернан. ?

Герті Мак-Дауел, яка сиділа біля своїх товаришок, задумавшись і вдивляючися ген-ген у далечінь, могла правити за такий правдивий взірець дівочої ірландської краси, що про довершеніший годі було й мріяти. Всі, хто знали Герті, вважали її вродливою, хоч люди подейкували, що вона була більше схожа на Гілтрепів, ніж на Мак-Дауелів. Статура в неї була тонка і гнучка, замалим не тендітна, але ті залізисті препарати, що вона їх приймала останнім часом, мали на неї чудовий вплив, набагато кращий, ніж жіночі піґулки вдови Велч, і вона майже позбулася тих виділень, які їй так заважали останнім часом, а також почуття втоми. Її бліде, наче з воску, обличчя визначалося майже неземною чистотою, нагадуючи кольором слонову кістку, хоч рожеві, як трояндовий пуп’янок, вуста були справжнісінький Купідонів лук і вирізнялися грецькою довершеністю. Її руки з тоненькими пальчиками були наче алебастр, помережаний жилками, і такі білі од лимонного соку та королеви мастил, що білішими їх годі було зробити; хоч неправда, що буцімто вона вдягала на ніч шкіряні рукавички і мила ноги в молоці. Берта Сапл розповіла Еді Бордмен цю очевидну брехню, коли вона з Герті глека розбила (звичайно, дівчата теж час од часу між собою потроху сваряться, як і всі смертні), і Берта просила її нікому не казати, що це вона розповіла, бо інакше з нею ніколи більше не розмовлятиме. Ні. Чесному віддамо належну честь. Герті була притаманна природжена витонченість, млосна королівська зверхність, і за безперечний доказ цього правили її зугарні руки та високий вигин ступні. Аби ласкава доля звеліла їй народитися шляхетною панією значного роду, — всіма правами свого стану володіючою, й аби вона мала ті переваги, що їх дає добра освіта, то Герті Мак-Дауел не поступилася б жодній леді й уздріла б своє чоло препишно самоцвітами вбране, а біля ніг її уклякли б вельможні залицяльники, змагаючися один з одним за право ясу їй віддати. Можливо саме це, саме думка про кохання, що могло б випасти на її долю, часом надавала ніжним рисам обличчя дівчини напруженого виразу, за яким таїлася пригнічена мрія, що від неї гарні очі її світилися химерним прагненням, і навряд чи хто-небудь годен був тим чарам опертися. Чому жінки мають такі химородницькі очі? Очі Герті були з найблакитнішої ірландської блакиті, затінені лискучими віями і темними виразними бровами. Був час, коли ті брови не були такі шовково принадні. Це мадам Вера Веріті, що вела сторінку жіночої краси в «Прінсес новелет» {671} 671 (337) « Прінсес новелет » («Новини принцеси») — лондонський тижневик для дам. , перша порадила їй бровелін, який надав того разючого виразу очам, котрий так личив найпершим чепурухам, і вона ніколи за тим не жалкувала. А ще там були наукові приписи, як вилікуватися від шаріння і як бути високою, доточіть собі зросту й обличчя у вас гарне, але ваш ніс? Це згодилося б для місіс Дігнем, бо вона мала носа не більшого за ґудзик. Але вершиною гордощів Герті було її чудове розкішне волосся. Воно було темно-каштанове й кучерявилося від природи. Того самого ранку Герті його підстригла, зважаючи на те, що настав молодик, і воно облямовувало її гарненьку голівку рясними пишними кучериками, і також обрізала нігті, четвер-бо — день багатства. І тепер, коли вона почула Еді й коли зрадливий рум’янець, ніжний, як найблідіший цвіт троянди, покрив її щоки, вона була така чарівна в своїй милій дівочій соромливості, що, певна річ, улюблена Богом прекрасна Ірландія не знала їй рівних.