Джеймс Джойс - Улісc

— Я хочу, щоб цей лист надрукували й прочитали, — зазначив містер Дізі. — От побачите: коли знову спалахне епідемія, вони накладуть ембарго на ірландський скот. А хворобу можна вилікувати. Її лікують. Мій кузен, Блеквуд Прайс, пише мені, що в Австрії тамтешні ветеринари постійно борються з цією хворобою і вміють її долати. Вони згодні приїхати сюди. Я намагаюся вийти на впливових людей у департаменті. Тепер хочу звернутися до громадськости через пресу. Хоч куди кинь, скрізь суцільні перепони… скрізь інтриги… закулісні підступи… скрізь…

Він підняв указівний палець і, перш ніж продовжити свою промову, помахав ним застережливо за старечим звичаєм.

— Запам’ятайте мої слова, містере Дедале, — сказав він. — Англія опинилася в полоні у євреїв. Вони на всіх найвищих посадах: володіють фінансами, пресою. І це свідчить про занепад нації. Скрізь, де вони скупчуються, там вони глушать життєву силу нації. Я не раз пересвідчився в цьому за останні роки. Та це ж і сліпий бачить, що єврейські торгівці вже взялися робити свою руїнницьку справу. Споконвічна Англія гине.

Містер Дізі враз відступив на крок, на нього впав промінь сонця, і його очі заяскріли синім кольором. Він озирнувся навколо і знову подивився на Стівена.

— Гине, — повторив він, — а, може, вже й загинула.

Очі його широко розплющилися, прозираючи твердим поглядом видіння майбутнього крізь сонячний промінь, у якому він стояв.

— Але ж кожен торгівець прагне купити дешево і продати дорого, — зауважив Стівен, — чи то єврей, чи не єврей, хіба ні?

— Вони согрішили супроти світла, — проголосив містер Дізі. — І ви можете побачити темряву в їхніх очах. І саме тому вони блукають по цій землі, як неприкаяні.

На сходах паризької біржі золотошкірі чоловіки показують курс на пальцях, прикрашених коштовними перснями. Ґелґіт гусячий. Галасливі, нечепурні, юрмилися вони біля свого храму, і в їхніх головах під недоладними шовковими циліндрами замислювалися хитрі оборудки. Запозичене в них усе — їхні одіж, мова, жести. Млявий погляд цього волоокого люду не пов’язувався з манерою балакати, жести жваві, але не войовничі, хоч вони й знали, що ставлення до них вороже, і знали, що їхні зусилля марні. Назбирувати багатство — то марна річ. Із часом воно все розвіється на порох. Багатство, сховане при дорозі, — його розкрадуть, і піде воно бозна куди. Їхні очі знали роки мандрів і знали, смиренні, про безчестя їхньої плоті.

— А хто ні? — запитав Стівен.

— Що ви маєте на увазі? — запитав у свою чергу містер Дізі.

Він ступив крок і став біля столу. Його рот спантеличено перекривився. То це і є мудрість старості? Він чекає, щоб я йому пояснив.

— Історія, — відмовив Стівен, — це нічне страхіття {63} 63 (35) Історія… — це нічне страхіття… — Стівенів афоризм перегукується зі словами Жюля Лафорга (1860—1887): «Історія — це давній заплутаний кошмар…» , з якого я силкуюся прокинутись.

На полі знову зарепетували хлопці. Ось пролунав і сюрчок — гол. А що, коли це страхіття візьме та й заб’є тобі гол відплатний?

— Дороги Господа для нас незбагненні, — сказав містер Дізі. — Вся історія рухається до однієї великої мети — явити Бога.

Стівен показав пальцем у вікно і промовив:

— Ось він, Бог.

Ура! Ага! Давай-давай!

— Тобто? — не зрозумів містер Дізі.

— Крики на вулиці {64} 64 (35) Бог… крики на вулиці . — Варіація на тему біблійного тексту про Премудрість Божу: «Премудрість проголошує на вулиці, на стогнах підносить голос свій». Притч I, 20—21. , — пояснив Стівен, знизавши плечима.

Містер Дізі опустив погляд і хвилину стискав двома пальцями свій ніс. Потім підвів очі й відпустив ніс.

— Я щасливіший вас, — мовив він. — Ми припустилися багатьох помилок, скоїли чимало гріхів. Гріх у цей світ принесла жінка. Через жінку, яка знехтувала приписи доброчесности, через Єлену, зрадливу дружину Менелая, греки воювали з троянцями аж десять років. Уперше привела чужинців на наш берег жінка, віроломна дружина МакМурровга і її коханець О’Рурк, принц Брефнійський {65} 65 (35) Перше англо-норманське вторгнення в Ірландію затіяв 1169 р. Генріх II, на заклик не віроломної дружини МакМурровга , а самого Дермота МакМурровга (1135—1171), скинутого короля Лінстеру. «Невірна дружина» Деворгілла мала О’Рурка своїм мужем, а МакМурровга — коханцем, навсупереч твердженням Дізі. . Та й Парнелла {66} 66 (35) Чарлз Стюарт Парнелл (1846—1891) — харизматичний ірландський політичний діяч. Майже домігся реалізації планів гомрулю (самоуправління Ірландії), але його любовний зв’язок із Кетрін О’Шей призвів до скандального розлучення, політичні соратники відступилися від нього, незабаром він тяжко захворів і помер. занапастила жінка. Багато помилок, багато прорахунків, крім одного єдиного гріха. На схилі літ своїх я все ще стою на полі бою. І за правду я буду боротися до останнього подиху.