Джеймс Джойс - Улісc

Отець Конмі поважно благословив обох і перегорнув тоненьку сторінку требника. Шін: Principes persecuti sunt me gratis: et a verbis tuis formidavit cor meum [161] Безневинно вельможі мене переслідують, та серце моє твого слова боїться (лат.). .

Корні Келлегер згорнув свій товстелезний журнал і неуважливо поглянув на соснове віко труни, яке стояло на чатах у кутку. Він випростався, підступив до нього, покрутив по осі, оглянув його форму і бронзові прибамбаси. Жуючи стеблинку, одсунув віко і пройшов до дверей. На порозі він насунув капелюх так, щоб криси затуляли обличчя від сонця, і сперся об одвірок, байдужно дивлячись на вулицю.

Отець Джон Конмі на мосту Ньюкомен сів у трамвай, який ішов у Доллімаунт.

Корні Келлегер, узутий у здорові черевики, стояв, тісно стуливши їх докупи, насунувши на лоба капелюх, і роззирався, жуючи стеблинку.

Констебль 57 С, який обходив свою дільницю, спинився поряд із ним привітатися.

— Чудовий сьогодні день, містере Келлегер.

— Еге ж, — погодився Корні Келлегер.

— Хоча й душно, — додав констебль.

Корні Келлегер мовчки чвиркнув дугою цівку зеленого трав’янистого соку, а щедра біла жіноча рука кинула грошик із вікна на Екклз-стрит.

— То що там нового? — запитав він.

— Учора увечері я бачив цього хлопа, — повідомив констебль, стишивши голос.

Одноногий матрос прошкутильгав за ріг аптеки Макконнелла повз візок із морозивом фірми Рабайотті і подибав на милицях по Екклз-стрит. Підходячи до крамниці Ларрі О’Рурка, який саме стояв на порозі без піджака, він задирливо загорлав:

— За Англію …

По тому він рвучко гойднувся на милицях, ступив кілька кроків повз Кейті і Буді Дедалів, зупинився і загорлав:

— … за рідний дім і красу {519} 519 (216) За Англію, за рідний дім і красу — з англ. пісні «Смерть Нельсона». .

Геть блідому й змореному обличчю Дж. Дж. О’Моллоя сказали, що містер Ламберт зараз на складі, розмовляє з клієнтом.

Тілиста леді спинилася, видобула з гаманця мідний гріш і кинула в простягнений кашкет. Матрос буркнув «спасибі», похмуро позирнув на нечулі вікна та, опустивши голову, розгойдано стрибнув іще чотири рази.

Потім зупинився і сердито загорлав:

— За Англію …

Двоє босоногих хлопчаків, які смоктали довгі палички локриці, зупинилися біля нього й витріщилися на куксу його ноги, роззявивши свої жовті слиняві роти.

Дужими стрибками він рушив далі, спинився, глянув угору на вікно й гаркнув щосили:

— … за рідний дім і красу .

Веселе щебетання, посвисти тривали там, за вікном, ще хвилину-другу, потім змовкли. Фіранки на вікні розсунули. Табличка на рамі « Квартири винаймаємо без меблів » упала. За шибкою з’явилася щедра рука, гола й пухка, вона, очевидно, вистромилася з білого корсажа й тісних бретельок нижньої спідниці. Жіночі пальці кинули монету крізь решітку на вікні. Вона впала на хідник.

Один із хлопчаків побіг, підняв її і поклав у картуз менестреля, кажучи: — Ось вона, сер.

Кейті і Буді Дедали вскочили до кухні, заповненої клубами пари.

— Ти віднесла книжки? — запитала Буді.

Меггі коло плити двічі помішала палицею сіру масу, яка булькотіла в мильній воді, й витерла чоло.

— За них нічого не дають, — сказала вона.

Отець Конмі простував Клонгоузьким полем, і стерня колола йому щиколотки в тонких шкарпетках.

— А де ти спробувала? — запитала Буді.

— У Макгіннессі.

Буді тупнула ногою і кинула свій ранець на стіл.

— Щоб їй добра не було, цій товстомордій корові! — вигукнула вона. Кейті підступила до плити і подивилася, примруживши очі.

— А що в казані? — запитала вона.

— Сорочки, — сказала Меггі.

Буді сердито вигукнула:

— Отуди к бісу, то, виявляється, що їсти у нас нема чого?

Кейті підняла подолом своєї заношеної спідниці кришку каструлі і запитала:

— А тут що?

На відповідь звідти вихопився струмінь густої пахучої пари.

— Гороховий суп, — сказала Меггі.

— Де ти взяла? — запитала Кейті.

— Сестра Мері Патрик, — пояснила Меггі.

Служник закалатав дзвінком.

— Дзень-дзелень!

Буді сіла за стіл і жадібно вигукнула:

— Ану, давай, насипай!

Меггі насипала їй із каструлі в тарілку густого жовтого супу. Кейті, що сиділа навпроти Буді, назбирала кінчиком пальця крихти хліба і, підносячи їх до рота, спокійно сказала:

— Добре, що маємо хоч таку поживу. А де Діллі?

— Пішла зустріти батька, — сказала Меггі.