Джеймс Джойс - Улісc

З рекламних афіш на отця Конмі дивився містер Юджин Стреттон, осміхався лапатими негритянськими губами.

Отець Конмі подумав про душі чорношкірих і брунатношкірих і жовтошкірих людей, і про свою проповідь щодо святого Петера Клавера, Т. І., і щодо африканської місії та поширення істинної віри і щодо мільйонів чорних, брунатних і жовтих душ, які не встигли охреститися водою, перш ніж їхня кончина настигла їх, яко злодія серед ночі. І книжка бельгійського єзуїта Le Nombre des Elus [156] «Число обраних» (фр.). , на думку отця Конмі, раціонально трактує цю проблему. Бо ж мільйони й мільйони людських душ, створені Господом за його власною подобою, не змогли (D. V.) бути навернені в істинну віру. А втім, вони були Божі душі, самим Богом же й створені. Тож отцеві Конмі було шкода, що їх, чого доброго, доведеться викинути, наче непотріб, якщо можна так висловитися.

На зупинці Гаут-роуд отець Конмі вийшов із трамваю; кондуктор уклонився йому на прощання, і він теж уклонився кондукторові.

На Малагайд-роуд не було ні душі. Отцеві Конмі подобалася і ця вулиця, і її назва. І весільний передзвін Малагайд весь будить він {517} 517 (214) І весільний передзвін … — початок поеми «Весілля в Малагайді» ірл. поета Дж. Гріффіна (1803—1840). . Лорд Толбот де Малагайд, прямий спадкоємець лорда-адмірала Малагайда і приналежних морів. За весільним передзвоном відразу ж лунає заклик до зброї, і вона в один єдиний день стала і нареченою, і дружиною, і вдовою. Усе те діялося в давні часи, коли вірнопідданий люд по всіх весях жив у теплі та добрі, коли панувала давня баронська старовина.

Простуючи далі, отець Конмі думав про свою невеличку книжку «Баронська старовина» {518} 518 (214) « Баронська старовина » (бл. 1902) — історико-побутова книжка, яку видав о. Конмі. і про ту книжку, яку можна було б написати про єзуїтські доми і про Мері Рочфорт, доньку лорда Моулсворта, першу графиню Бельведер.

Зажурена дама, не першої вже молодости, гуляла сама по березі озера Еннел, Мері, перша графиня Бельведер, журно гуляла увечері й не лякалася сплеску, коли у воду стрибала видра. Хто міг знати правду? Не лорд Бельведер, її ревнивий чоловік, і не її сповідник, чи вона вчинила перелюб до самого кінця, eiaculatio seminis inter vas naturale mulieris [157] Виверження сімені в природну посудину жінки (лат.). , з чоловіковим братом? Вона сповідалася б тільки наполовину, коли б согрішила не до кінця, як те робило жіноцтво. І знали б тільки Господь, та вона, та він, чоловіків брат.

Отець Конмі думав про незборимий плотський потяг, який, проте, необхідний для того, щоб людський рід на землі тривав без перерви, і про шляхи Бога, які не є нашими шляхами.

Дон Джон Конмі простував вулицею і водночас линув думкою в минулі часи. Там він був людина своя і шанована. Він зберігав у своїй пам’яті довірені йому на сповідях таємниці й усміхався усміхненим шляхетним обличчям, гостюючи у вітальнях із навощеними до блиску паркетами. І руки нареченого й нареченої, шляхетного і шляхетної, зводив докупи долонями дон Джон Конмі.

День був пречудовий.

Крізь ворота отець Конмі побачив грядки капусти; усі капустяні головки привітали його, присівши, реверансом, розхиливши спідні листки. Небо привітало його, випустивши зграю білих хмаринок, які поволі пливли за вітром. Moutonner [158] Кучерявитися (фр.). , кажуть французи. Домашнє і влучне слово.

Отець Конмі, промовляючи свою чергову молитву, стежив за кучерявими хмарками над Реткоффі. Його щиколотки ніг у тонких шкарпетках і досі відчували, як кололася стерня на полі в Клонгоузі. Він ходив там, гуляючи вечорами, проказував молитви і чув вигуки хлопців, що бавилися на моріжку, юні вигуки в тихому вечірньому просторі. Він був ректором школи і порядкував лагідно.

Отець Конмі зняв рукавички і витяг свій требник із червоними краями. Закладка кольору слонокости позначала сторінку.

Молитва на дев’яту. Її належало проказати ще до ланчу. Але саме нагодилася леді Максвелл.

Отець Конмі проказав подумки Отче наш та Аве Марія і перехрестився. Deus in adiutorium [159] Поможи, Господи (лат.). .

Він спокійно прямував, проказуючи подумки молитву дев’ятої години, ішов і проказував, аж доки дійшов до Res у Bead immaculati: Principium verborum tuorum veritas: in eternum omnia indicia iusticiae iusticiae tuae [160] Блаженні непорочні: Правда — підвалина слова твого, а присуди правди твоєї — навіки (лат.). .

Розпашілий юнак вигулькнув із прогалини в живоплоті, а слідом за ним появилася дівчина із жмутиком охлялих польових ромашок у руці. Юнак ураз підняв свою шапку, вітаючись із панотцем, а дівчина поквапно вклонилася йому і старанно зняла із спідниці причепливу стеблинку.