Олександр Дюма - Три мушкетери

Вони йшли, тримаючись за руки, займаючи всю ширину вулиці й запрошуючи з собою всіх мушкетерів, яких зустрічали, так що зрештою це стало схожим на тріумфальний марш. Д'Артаньян млів од щастя: він ішов між Атосом і Портосом і ніжно обіймав їх.

— Коли я ще не мушкетер, — сказав він новим друзям, переступаючи поріг палацу пана де Тревіля, — то принаймні мене прийняли до учнів, чи не так?

Про цю подію заговорили повсюди. Пан де Тревіль привселюдно обурювався з поведінки мушкетерів, але, залишившись з ними наодинці, щиро їх привітав. Проте, розуміючи, що часу гаяти не можна, він поспішив до Лувру — першим сповістити короля про новину. Та було вже пізно: король зачинився з кардиналом, і панові де Тревілю сказали, що він працює й не велів нікого приймати. Пан де Тревіль з'явився до короля ввечері, коли той грав у карти. Його величність вигравав; а що він був скупеньким, то настрій у нього був пречудовий. Отож, побачивши Тревіля, король гукнув:

— А йдіть-но сюди, пане капітане! Ідіть сюди — я мушу вас вилаяти. Чи відомо вам, що його високопреосвященство скаржився мені сьогодні на ваших мушкетерів і розхвилювався так, аж захворів? Що не кажіть, а ваші мушкетери — справжнісінькі чортяки й шибайголови!

— Ні, ваша величносте, — відповів Тревіль, який відразу збагнув, як повертається справа. — Навпаки, це найлагідніші, мов ягнята, й дуже скромні люди, які, ручуся вам, тільки й мріють про те, щоб вихоплювати з піхов шпаги для служби вашій величності. Але що вдієш! Гвардійці пана кардинала раз у раз шукають з ними сварки, і в ім'я честі полку мої бідолашні мушкетери змушені захищатися.

— Стривайте, пане де Тревілю! — сказав король. — Заждіть хвилинку! Можна подумати, що йдеться про якусь гнану релігійну громаду! їй-право, мій любий капітане, мені хочеться позбавити вас військового чину й віддати його панночці де Шермо, якій я обіцяв абатство [68] Абатство — католицький монастир. . Але не сподівайтеся, що я повірю вам на слово. Мене називають Людовіком Справедливим, пане де Тревілю, і зараз, саме зараз ви в цьому переконаєтесь.

— О ваша величносте! Саме через те, що я вірю в вашу справедливість, я так терпляче і так спокійно чекатиму на ваше рішення.

— Чекайте, чекайте, — відповів король. — Я не примушу вас довго дожидатися.

Справді, щастя відвернулося від короля — він почав програвати і вирішив скористатися з нагоди (хай пробачать нам цей старий і, зізнаємось, не оригінальний вираз картярів), щоб підкинути комусь свою колоду. Отож його величність дуже скоро підвівся з-за столу і, поклавши в кишеню виграні гроші, сказав:

— Ля Вьєвілю, сядьте на моє місце, я мушу поговорити з паном де Тревілем у важливій справі. Так, так… Тут у мене лежало вісімдесят луїдорів [69] Луїдор — французька золота монета, викарбувана вперше за часів Людовіка XIII, звідки й дістала свою назву (франц. louis d'or дослівно означає «золотий луї», від Louis — Людовік); за вартістю — те саме, що пістоль. ; поставте таку саму суму, щоб ті, хто програв, не мали підстав скаржитися. Справедливість понад усе!

Потім, обернувшися до пана де Тревіля, король підійшов з ним до вікна і спитав:

— То ви кажете, що саме гвардійці його високопреосвященства шукали сварки з вашими мушкетерами?

— Так, ваша величносте, як і завжди.

— А як же все це сталося? Ви чудово знаєте, любий капітане, що суддя мусить вислухати обидві сторони.

— Дуже просто і звично, ваша величносте! Троє моїх найкращих солдатів, чиї імена вам добре відомі й чию відданість ви мали нагоду оцінити не раз — бо можу запевнити вашу величність: вони всім серцем віддані службі, — так от, троє моїх найкращих солдатів, добродії Атос, Портос і Араміс пішли прогулятися з одним молодим гасконцем, якого я сьогодні вранці доручив їхнім турботам. Прогулянка мала відбутись, коли не помиляюся, поблизу Сен-Жермена, і вони домовились зустрітися біля монастиря Дешо. Аж раптом з'явився пан де Жюссак з панами Каюзаком, Бікара та ще двома гвардійцями; прийшли вони таким гуртом явно не з добрими намірами, а щоб порушити закон про заборону поєдинків.

— Он воно як! Я тільки зараз усе зрозумів! — вигукнув король. — Безперечно, вони самі прийшли битися на дуелі!..

— Я не звинувачую їх, ваша величносте, а залишаю вам самому вирішити, що можуть замишляти п'ятеро озброєних людей у такому безлюдному місці, як пустир монастиря кармеліток.

— Так, ваша правда, Тревілю, ваша правда.