Олександр Дюма - Три мушкетери

Справді, в кінці вулиці Вожирар з'явилася велетенська постать Портоса.

— Як! — вигукнув Д'Артаньян. — Ваш перший секундант — пан Портос?

— Так, а хіба вам це неприємно?

— Ні, чому ж…

— А ось і другий.

Д'Артаньян обернувся туди, куди вказував Атос, і впізнав Араміса.

— Як! — вигукнув він іше з більшим подивом. — Ваш другий секундант — пан Араміс?

— Звичайно. Хіба ви не знаєте, що нас ніхто й ніколи не бачить поодинці і що серед мушкетерів та гвардійців, при дворі й у місті нас усі називають Атос, Портос і Араміс, або троє нерозлучних друзів? А втім, оскільки ви приїхали з Дакса чи По…

— З Тарба, — сказав Д'Артаньян.

— Вам дозволено не знати цієї деталі, — закінчив Атос.

— Слово честі, панове, — вигукнув Д'Артаньян, — вас прозвали влучно! Й історія зі мною, якщо тільки про неї почнуть говорити, беззаперечно доведе: ваш союз походить принаймні не від різниці у вдачах.

Портос, який тим часом підійшов ближче і привітав помахом руки Атоса, обернувся до Д'Артаньяна і, впізнавши його, занімів, вражений до краю.

— Гм… — пробурмотів він. — Що це таке?

— У мене дуель з цим добродієм, — сказав Атос, показуючи на Д'Артаньяна так, наче він вітав його.

— Але в мене теж дуель з цим паном, — мовив Портос.

— Тільки о першій годині, — відповів Д'Артаньян.

— І в мене дуель з цим добродієм, — зауважив Араміс, собі виходячи на галявину.

— Та тільки о другій годині, — так само спокійно сказав Д'Артаньян.

— Але з якого приводу б'єшся ти, Атосе? — спитав Араміс.

— Правду кажучи, я й сам до пуття не знаю. Він боляче штовхнув мене в плече. А ти, Портосе?

— А я, правду кажучи, б'юсь тільки тому, що б'юсь, — відповів Портос, почервонівши.

Атос, повз увагу якого ніщо не проходило непоміченим, побачив тонку усмішку на губах гасконця.

— Ми засперечалися з приводу вбрання, — пояснив юнак.

— А ти, Арамісе? — спитав Атос.

— Я б'юсь через суперечку з приводу одного теологічного питання [65] Теологія — богослов'я; теоретичний виклад, тлумачення й виправдання певних релігійних поглядів. , — відповів Араміс, знаком попереджаючи Д'Артаньяна, щоб той не виказав справжню причину їхньої дуелі.

Атос помітив, що Д'Артаньян знов усміхнувся.

— Справді? — перепитав Атос.

— Так, одне місце зі святого Августина [66] Аврелій Августин (354–430) — єпископ з Гіппона в Північній Африці, давньохристиянський богослов і філософ-містик, автор творів «Про град Божий», «Сповідь» та ін., де, зокрема, зауважується, шо казати неправду — гріх. , з приводу якого ми не дійшли згоди, — сказав гасконець.

— В нього таки є голова на плечах! — прошепотів Атос.

— А зараз, коли ви всі зібралися, панове, — мовив Д'Артаньян, — дозвольте мені вибачитися перед вами.

При слові «вибачитися» легка тінь набігла на чоло Атоса, гордовита посмішка торкнулася губів Портоса, й Араміс заперечливо похитав головою.

— Ви не зрозуміли мене, панове, — провадив Д'Артаньян, підводячи голову; в цю мить золотий промінь сонця впав на його чоло, підкресливши тонкі й сміливі риси обличчя. — Я прошу вас вибачити мені на той випадок, якщо я не зможу сплатити борг усім трьом. Адже пан Атос має право вбити мене першим, що не дозволить мені заплатити свій борг честі вам, пане Портосе, а тим більше вам, пане Арамісе. А тепер, панове, кажу ще раз: вибачте мені, але тільки за це — і до бою!

І Д'Артаньян сміливо вихопив шпагу з піхов.

Кров зразу вдарила йому в голову; в цю мить він ладен був схрестити шпагу з усіма мушкетерами королівства так само, як оце збирався ставати до бою з Атосом, Портосом та Арамісом.

Було чверть на першу. Полуденне сонце заливало місце, обране для дуелі, своїм пекучим промінням.

— Дуже жарко, — сказав Атос, і собі вихоплюючи шпагу. — І все-таки я не можу скинути камзол; відчуваю, що моя рана не загоїлась, то й боюсь збентежити добродія виглядом крові, яку пустив мені не він.

— Це правда, добродію, — відповів Д'Артаньян, — та, запевняю вас, хоч би хто пустив вашу кров — я чи хтось інший, — мені завжди буде боляче бачити кров такого хороброго дворянина, як ви; отже, я теж битимусь у камзолі.

— Годі, годі! — мовив Портос — Досить компліментів, зважте, що ми теж чекаємо своєї черги…

— Такі дурниці вам слід було б казати лише від свого імені, Портосе, — перебив Араміс — Я ж, навпаки, вважаю слова цих добродіїв цілком доречними й принаймні гідними шляхетних людей.

— До ваших послуг, добродію! — вигукнув Атос, стаючи в позицію.