Олександр Дюма - Три мушкетери

Ця боротьба вивела зрештою Жюссака з рівноваги. Розлючений тим, що не може нічого вдіяти із супротивником, якого мав за хлопчиська, він розпалився і став робити один за одним огріхи. Д'Артаньян, який брак практики компенсував досить глибоким знанням теорії, бився чимдалі проворніше. Вирішивши покінчити з юнаком одним ударом, Жюссак зробив різкий випад: Д'Артаньян спритно відбив удар і, поки Жюссак підводився, прослизнув, як змія, у нього під шпагою і встромив свою шпагу йому в груди.

Тут же Д'Артаньян кинув швидкий тривожний погляд на поле бою.

Араміс убив уже одного зі своїх супротивників, але другий уперто напосідав на нього. Та все-таки Араміс був іще в добрій позиції й міг захищатися.

Бікара і Портос поранили одне одного. Портос був поранений в руку, Бікара — в стегно. Проте жоден з них не вважав свою рану тяжкою, і обидва фехтували ще завзятіше.

Атос, якого Каюзак поранив іще раз, блід прямо-таки на очах, але не відступав ні на крок: він тільки переклав шпагу в ліву руку.

Згідно з тогочасними правилами дуелі, Д'Артаньян міг прийти на поміч будь-кому з товаришів; поки він шукав очима, хто з них якнайбільше цього потребує, його погляд раптом вловив погляд Атоса. Очі мушкетера були вельми красномовні. Атос швидше погодився б умерти, ніж покликати на допомогу; але він міг дивитись і, отже, поглядом просити підтримки. Д'Артаньян відгадав цей погляд, підхопився і збоку напав на Каюзака, вигукуючи:

— До мене, пане гвардійцю, або я вб'ю вас!

Каюзак обернувся. І саме вчасно. Атос, якого підтримувала хіба тільки його надзвичайна хоробрість, тут же впав на одне коліно.

— Хай йому чорт! — гукнув мушкетер до Д'Артаньяна. — Не вбивайте його, юначе, прошу вас; у мене з ним давні рахунки, які я хочу звести сам, коли одужаю. Обеззбройте його, вибийте у нього шпагу. Отак! Добре! Дуже добре!

Цей вигук вихопився в Атоса, коли він побачив, що Каюзакова шпага відлетіла кроків на двадцять. Д'Артаньян і Каюзак водночас зірвалися з місця й побігли, один — щоб повернути собі шпагу, другий — щоб забрати її. Спритніший Д'Артаньян устиг перший і наступив на шпагу ногою.

Каюзак підбіг до гвардійця, якого вбив Араміс, підняв його шпагу й хотів повернутися до Д'Артаньяна. Та в ту саму мить на його дорозі з'явився Атос. Короткого перепочинку, що його дав Атосові Д'Артаньян, виявилося цілком досить; мушкетер, боячись, що ворога вб'є Д'Артаньян, а не він, знову кинувся в бій.

Д'Артаньян зрозумів: Атосові буде прикро, якщо йому стануть на перешкоді. Т справді, за кілька секунд Каюзак упав — шпага проколола йому горло.

В ту ж мить Араміс приставив шпагу до грудей поваленого супротивника і примусив його просити пощади.

Залишалися Портос і Бікара. Портос заносився, питаючи в Бікара, котра може бути година, і вітаючи його з ротою, яку щойно дали його братові в Наваррському полку. Але всі ці жарти не допомагали мушкетерові. Бікара був одним з тих залізних людей, які падають тільки мертвими.

А втім, час було кінчати. Могла з'явитися сторожа й заарештувати всіх бійців без розбору — поранених і здорових, прихильників короля і прихильників кардинала. Атос, Араміс і Д'Артаньян оточили Бікара, вимагаючи, щоб той здався. Та хоч гвардієць лишався один проти чотирьох, ще й з раною в стегні, він вирішив битися до кінця. Тоді Жюссак підвівся на лікті й гукнув йому, щоб здавався. Бікара був гасконцем, як і Д'Артаньян; удавши, що не чує, він засміявся і, захищаючись, показав між двома випадами кінцем шпаги на землю.

— Тут, — вигукнув він, пародіюючи слова Біблії, — помре Бікара, один серед усіх, хто був з ним [67] У Біблії є слова: «Разом з усіма, хто був з Ним». .

— Але ж їх четверо проти тебе одного! Здавайся, я наказую тобі!

— А! Якщо ти наказуєш, це інша річ, — відповів Бікара. — Ти мій бригадир, і я мушу підкоритися.

Відскочивши назад, він, аби тільки не віддати шпагу ворогам, зламав її об коліно, перекинув уламки через мур монастиря і, схрестивши руки на грудях, почав насвистувати якусь кардиналістську пісеньку.

Мужність завжди викликає повагу, навіть у ворогів. Мушкетери відсалютували Бікара своїми шпагами і вклали їх у піхви. Д'Артаньян зробив те саме, а потім, за допомогою Бікара, єдиного з гвардійців, хто тримався на ногах, відніс до монастирських воріт Жюссака, Каюзака і того з Арамісових супротивників, який був тільки поранений. Четвертий, як ми вже сказали, був мертвий.

Після цього вони подзвонили біля входу і, захопивши чотири шпаги з п'яти, нестямні від радості, попрямували до будинку пана де Тревіля.