Артур Дойль - Пістрява стрічка

Близько дев'ятої години світло, що виднілося між дерев, погасло, і садиба занурилася в темряву. Так минуло години дві, і раптом рівно об одинадцятій самотній яскравий вогник засяяв просто навпроти нашого вікна.

- Це сигнал для нас, - сказав Холмс, підхоплюючись. - Світло горить у середньому вікні.

Виходячи, він сказав хазяїнові готелю, що ми йдемо в гості до одного знайомого і, можливо, там і заночуємо. За хвилину ми вийшли на темну дорогу. Свіжий вітер віяв нам в обличчя, жовте світло, блимаючи перед нами в мороці, вказувало шлях.

Потрапити до будинку було неважко, бо стара огорожа навколо парку зруйнувалася в багатьох місцях. Пробираючись між деревами, ми досягли галявинки, перетнули її і вже збиралися лізти у вікно, як раптом якась істота, схожа на огидну дитину-виродка, вискочила з лаврових кущів, кинулася на траву, а потім промчала галявиною і зникла в темряві.

- Боже! - прошепотів я. - Ви бачили?

У першу мить Холмс злякався не менше, ніж я. Він схопив мою руку і стиснув її, немов лещатами. Потім тихо розсміявся і, наблизивши губи до мого вуха, пробурмотів ледве чутно:

- Мила сімейка! Це ж павіан.

Я зовсім забув про лікаревих улюбленців. А гепард, який будь-якої хвилини може скочити нам на плечі? Зізнаюсь, я відчув себе значно краще, коли, наслідуючи Холмса, скинув черевики, заліз у вікно й опинився в спальні. Мій друг безшумно зачинив віконниці, переставив лампу на стіл і швидко оглянув кімнату. Тут було все, як і вдень. Він наблизився до мене і, склавши руку дудкою, прошепотів так тихо, що я ледве зрозумів його:

- Найменший звук занапастить нас.

Я кивнув головою, показуючи, що чую.

- Нам доведеться сидіти без вогню. Крізь вентилятор він може помітити світло.

Я знову кивнув.

- Не засніть - від цього залежить ваше життя. Тримайте револьвер напоготові. Я сяду на край ліжка, а ви - на стілець.

Я вийняв револьвер і поклав його скраю на стіл. Холмс приніс із собою довгу тонку тростину і поклав її біля себе на ліжко разом з коробкою сірників і недогарком свічки. Потім погасив лампу, і ми опинилися в повній темряві.

Чи забуду я коли-небудь цю страшну безсонну ніч! Жоден звук не долітав до мене. Я не чув навіть подиху свого друга, а тим часом знав, що він сидить за два кроки від мене з розплющеними очима, в такому ж напруженому, нервовому стані, як і я. Віконниці не пропускали ні найменшого променя світла, ми сиділи в абсолютній пітьмі. Зрідка до нас долітав крик нічного птаха, а одного разу біля самого нашого вікна почулося протяжливе виття, схоже на котяче нявкання: гепард, мабуть, гуляв на волі. Чути було, як десь далеко церковний годинник відбивав чверті. Якими довгими вони здавалися нам, ці кожні п'ятнадцять хвилин! Пробила дванадцяту годину, першу, другу, третю, а ми все сиділи мовчки, очікуючи чогось неминучого.

Раптом біля вентилятора зблиснуло і відразу ж зникло світло, а затим почувся сильний запах горілої олії і розпеченого металу. Хтось у сусідній кімнаті запалив потайний ліхтар. Я почув, як щось рушило, потім усе замовкло, і тільки пахло ще дужче. З півгодини я сидів, напружено вдивляючись у темряву. Раптом почув якийсь новий звук, ніжний і тихий, немов з казана виривався тонкий струмінь пари. І в ту ж мить Холмс підхопився з ліжка, чиркнув сірником і почав люто хльоскати своєю тростиною по шнуру.

- Ви бачите її, Вотсоне? - проревів він: - Бачите?

Але я нічого не бачив. Поки Холмс чиркав сірником, я чув тихий виразний свист, але раптове яскраве світло так засліпило мої стомлені очі, що я не міг нічого розгледіти і не зрозумів, чому Холмс так люто хльоскає тростиною. Однак я встиг помітити вираз жаху і відрази на його мертвотно-блідому обличчі.

Холмс, переставши шмагати, пильно розглядав вентилятор, як раптом тишу ночі розітнув такий жахливий крик, якого я не чув ніколи вжитті. Цей хрипкий крик, у якому змішалися страждання, страх і лють, лунав усе голосніше і голосніше. Розповідали потім, що не тільки в селі, а й у віддаленому будиночку священика крик цей розбудив усіх сплячих. Похолодівши від жаху, ми дивилися один на одного, поки останній звук цього крику не завмер у тиші.

- Що це значить? - спитав я, задихаючись.

- Це значить, що все скінчилось, - відповів Холмс. - І, по суті, це на краще. Візьміть револьвер, і ходімо в кімнату лікаря Ройлотта.

Обличчя в нього було суворе, він засвітив лампу і пішов коридором. Двічі він постукав у двері кімнати лікаря, але зсередини ніхто не відповів. Тоді він повернув ручку і ввійшов до кімнати. Я йшов за ним слідом, тримаючи в руці заряджений револьвер.