Іван Котляревський - ЕНЕїДА

К Вулкану підтюпцем ішла;

Вона тайком к Вулкану кралась,

Неначе з ним і не вінчалась,

Мов жінкой не його була.

А все то хитрость єсть жіноча,

Новинкою щоб підмануть;

Хоть гарна як, а все охоча

Іще гарнійшою щоб буть.

Венера пазуху порвала

І так себе підперезала,

Що вся на виставці була;

Косинку нарошно згубила,

Груднину так собі одкрила,

Що всякого б з ума звела.

Вулкан-коваль тогді трудився,

Зевесу блискавку ковав.

Уздрів Венеру, затрусився,

Із рук і молоток упав.

Венера зараз одгадала,

Що в добрий час сюди попала,

Вулкана в губи зараз черк;

На шию вскочила, повисла,

Вся опустилась, мов окисла,

Білки під лоб, - і світ померк.

Уже Вулкан розм'як, як кваша,

Венера те собі на ус.

За діло, ну! - бере, бач, наша!

Тепер під його підоб'юсь:

«Вулкасю милий, уродливий!

Мій друже вірний, справедливий!

Чи дуже любиш ти мене?»

«Люблю, люблю, божусь кліщами,

Ковадлом, молотом, міхами,

Все рад робити для тебе».

І прилабузнивсь до Кіпріди,

Як до просителя писець.

Їй корчив разні милі види,

Щоби достать собі ралець.

Венера зачала благати

І за Енеєчка прохати,

Вулкан йому щоб допоміг:

Енеєві зробив би збрую

Із сталі, міді, - золотую,

Такую, щоб ніхто не зміг.

«Для тебе? - ох, моя ти плітко! -

Вулкан задихавшись сказав. -

Зроблю не збрую, чудо рідко,

Ніхто якого не видав;

Палаш, шишак, панцир зо щитом,

Все буде золотом покрито,

Як тульськії кабатирки;

Насічка з черню з образками,

І з кунштиками, і з словами,

Скрізь будуть брязкальця, дзвінки».

А що ж, не так тепер буває

Проміж жінками і у нас?

Коли чого просити має,

То добрий одгадає час

І к чоловіку пригніздиться,

Прищулиться, приголубиться,

Цілує, гладить, лескотить,

І всі сустави розшрубує,

І мізком так завередує,

Що сей для жінки все творить.

Венера, в облако обвившись.

Махнула в Пафос оддихать,

Од всіх в світелці зачинившись,

Себе там стала розглядать.

Краси пом'яті розправляла;

В волоссі кудрі завивала,

Ну п'ятна водами мочить.

Венера, як правдива мати,

Для сина рада все оддати,

З Вулканом рада в кузні жить.

Вулкан, до кузні дочвалавши,

Будить зачав всіх ковалів;

Свинець, залізо, мідь зібравши,

Все гріти зараз ізвелів.

Міхи престрашні надимають,

Огонь великий розпаляють,

Пішов тріск, стук од молотів.

Вулкан потіє і трудиться.

Всіх лає, б'є, пужа, яриться,

К роботі приганя майстрів.

І сонце злізло височенько,

Уже час сьомий ранку був,

Уже закушовав смачненько,

Хто добре пінної лигнув;

Уже онагри захрючали,

Ворони, горобці кричали,

Сиділи в лавках крамарі;

Картьожники же спать лягали,

Фіндюрки щоки підправляли,

В суди пішли секретарі.

А наші з хмелю потягались,

Вчорашній мордовав їх чад:

Стогнали, харкали, смаркались,

Ніхто не був і світу рад.

Не дуже рано повставали

І льодом очі протирали,

Щоб освіжитись на часок.

Потім взялись за оковиту

І скликали річ посполиту -

Поставить, як іти в поход.

Тут скілько сотень одлічили

Аркадських жвавих парубків

І в ратники їх назначили;

Дали їм в сотники панів.

Дали значки їм з хоругвою,

Бунчук і бубни з булавою,

Списів, мушкетів, палашів.

На тиждень сала з сухарями,

Барильце з срібними рублями,

Муки, пшона, ковбас, коржів.

Евандр, Палланта підозвавши,

Такі слова йому сказав:

«Я, рать Енею в поміч давши,

Тебе начальником назвав.

А доки в паці будеш грати?

З дівками день і ніч ганяти

І красти голубів у всіх?

Одважний жид грішить і в школі,

Іди лиш послужи на полі;

Ледащо син - то батьків гріх.

Іди служи, годи Енею,

Він зна воєнне ремесло;

Умом і храбростю своєю

В опрічнеє попав число.

А ви, аркадці, - ви не труси,

Давайте всім і в ніс, і в уси,

Паллант мій ваш єсть отаман.

За його бийтесь, умирайте,

Енеєвих врагів карайте,

Еней мій сват, - а ваш гетьман.

А вас, Анхізович, покорно

Прошу Палланта доглядать;

Воно хоть паруб'я, неспорно,

Уміє і склади читать;

Та дурень, молоде, одважне,

В бою як буде необачне,

То може згинуть неборак;

Тогді не буду жить чрез силу,

Живцем полізу я в могилу,

Ізгину, без води мов рак.

Беріте рать, ідіте з богом,

Нехай Зевес вам помага, -

Тут частовались за порогом,

Евандр додав такі слова: -

Зайдіть к лідійському народу,