Іван Котляревський - ЕНЕїДА

Троянці так і учинили;

На вал колоддя накотили

І разний приправляли вар;

Олію, дьоготь кип'ятили,

Живицю, оливо топили,

Хто лізтиме, щоб лить на твар.

Турн, в міру к валу приступивши,

Скрізь на зикратому гасав;

В розсипку кінних розпустивши,

Сам, як опарений, кричав:

«Сюди, трусливії троянці,

На бой, шкодливії поганці!

Зарились в землю, мов кроти;

Де ваш Еней - жіночий празник?

Пряде з бабами набалдашник!

Не лепсько виглянуть сюди?»

І всі його так підкомандні

Кричали, лаяли троян;

Робили глузи їм досадні,

Гірш нівечили, як циган,

Пускали тучами к ним стріли,

А деякі були так смілі,

Що мали перескочить рів.

Троянці уха затикали,

Рутульців лайки не вважали,

Хоть битись всякий з них готів.

Турн з серця скреготав зубами,

Що в кріпості всі ні гугу;

А стін не розіб'єш, лобами,

З посилку гнися хоть в дугу.

Злость, кажуть, сатані сестриця

Хоть, може, се і небилиця,

А я скажу, що, може, й так:

Од злості Турн те компонує,

Мов сатана йому диктує,

Сам чорт заліз в його кабак.

Од злості Турн осатанівши,

Велів багаття розводить.

І військо к берегу привівши,

Казав троянський флот спалить.

Всі принялися за роботу

(На злеє всякий мав охоту),

Огні помчалися к водам.

Хто жар, хто губку з сірниками,

Хто з головней, хто з фітилями

Погибель мчали кораблям.

Розжеврілось і закурилось,

Блакитне полом'я взвилось;

Од диму сонце закоптилось,

Курище к небу донеслось,

Боги в Олімпі стали чхати;

Турн їм ізволив тимфи дати,

Богинь напав від чаду дур;

Дим очі їв, лилися сльози,

З нудьги скакали так, як кози;

Зевес сам був мов винокур.

Венеру ж за душу щипало,

Що з флотом поступили так;

Од жалю серце завмирало,

Що сяде син на міль, як рак.

В жалю, в сльозах і гіркім смутку

Богиня сіла в просту будку,

На передку сів Купідон;

Кобила їх везе кривая,

Цібелла де жила старая,

Щоб сій язі оддать поклон.

Цібелла, знають во всіх школах,

Що матір'ю була богів;

Ізмолоду була не промах,

Коли ж як стала без зубів,

То тілько на печі сиділа,

З кулешиком лемішку їла

І не мішалася в діла.

Зевес їй оддавав повагу

І посилав од столу брагу,

Яку Юнона лиш пила.

Венера часто докучала

Зевесу самою бридней

За те в немилость і попала,

Що нільзя показать очей.

Прийшла Цібеллу умоляти

І мусила їй обіщати

Купити збитню за алтин,

Щоб тілько Зевса умолила,

Вступиться за троян просила,

Щоб флота не лишився син.

Цібелла же була ласуха,

Для збитню рада хоть на все;

До того ж страшна говоруха,

О всякій всячині несе.

Стягли її насилу з печі,

Взяв Купідон собі на плечі,

В будинки к Зевсу і поніс.

Зевес, свою уздрівши неню.

Убгав ввесь оселедець в жменю,

Насупив брови, зморщив ніс.

Цібелла перше закректала,

А послі кашлять начала.

Потім у пелену смаркала

І дух п'ять раз перевела:

«Сатурнович, змилосердися,

За рідную свою вступися! -

К Зевесу шокала стара. -

Безсмертних смертні не вважають

І тілько що не б'ють, а лають:

Осрамлена моя гора!

Мою ти знаєш гору Іду

І ліс, де з капищем олтар;

За них несу таку обиду,

Якой не терпить твій свинар!

На зруб я продала троянцям,

Твоїм молельщикам, підданцям,

Дубків і сосен строїть флот.

Твої уста судьбам веліли,

Були щоб ідські брусся цілі,

Нетліннії од рода в род.

Зиркни ж тепер на тібрські води.

Дивись, як кораблі горять!

Їх палять Турнові уроди,

Тебе і всіх нас кобенять.

Спусти їм - то таке закоять.

І власть твою собі присвоять,

І всім дадуть нам киселя;

Сплюндрують ліс, розриють Іду;

Мене ж, стару, уб'ють, мов гниду,

Тебе прогонять відсіля».

«Та не турбуйтесь, паніматко! -

Зевес з досадою сказав. -

Провчу я всіх - і буде гладко;

Анахтем вічний - Турн пропав!»

Зиркнув, мигнув, махнув рукою

Над Тібром, чудною рікою,

Всі врозтіч кораблі пішли;

Як гуси, в воду поринали,

Із кораблів - сирени стали

І разні пісні підняли.

Рутульське військо і союзне

Дрижало од таких чудес;

Злякалось плем'я все окружне,

Мезап дав драла і Галес.

Пороснули і рутуляни,

Як од дощу в шатер цигани,

А тілько Турн один оставсь.

Утікачів щоб перейняти,

Щоб чудо їм розтолковати

По всіх усюдах сам совавсь.

«Реб'ятушки! - кричав. - Постійте!

Се ж ласка божая для нас;

Одкиньте страх і не робійтє,