Іван Котляревський - ЕНЕїДА

З люльок тютюн тягли смачненько,

А хто на конику куняв.

За сими плентавсь розбишака,

Нептунів син, сподар Мезап,

До бою був самий собака

І лобом бився, так, мов цап.

Боєць, ярун і задирака,

Стрілець, кулачник і рубака,

І дужий був з його хлопак;

В виски, було, кому як впнеться,

Той насухо не оддереться;

Такий ляхам був Желізняк.

Другим шляхом, з другого боку,

Агамемноненко Галес

Летить, мов поспіша до сроку

Або к воді гарячий пес;

Веде орду велику, многу

Рутульцеві на підпомогу;

Тут люд був разних язиків:

Були аврунці, сидицяне,

Калесці і ситикуляне

І всяких-разних козаків.

За сими панськая дитина,

Тезейович пан Іполит, -

Надута, горда, зла личина,

З великим воїнством валить.

Се був панич хороший, повний,

Чорнявий, красний, сладкомовний,

Що й мачуху був підкусив.

'Він не давав нікому спуску,

Одних богинь мав на закуску,

Брав часто там, де не просив.

Не можна, далебі, злічити,

Які народи тут плелись,

І на папір сей положити,

Як, з ким, коли, відкіль взялись.

Вергілій, бач, не нам був рівня,

А видно, що начухав тім'я,

Поки дрібненько описав.

Були рутульці і сіканці,

Аргавці, лабики, сакранці,

Були такі, що враг їх зна.

Тут ще наїзниця скакала

І військо немале вела,

Собою всіх людей лякала

І все, мов помелом, мела;

Ся звалась діва-цар Камілла,

До пупа жінка, там - кобила,

Кобилячу всю мала стать:

Чотири ноги, хвіст з прикладом,

Хвостом моргала, била задом,

Могла і говорить, і ржать.

Коли чував хто о Полкані,

То це була його сестра:

Найбільш блукали по Кубані,

А рід їх вийшов з-за Дністра.

Камілла - страшна войовниця,

І знахурка, і чарівниця,

І скора на бігу була;

Чрез гори і річки плигала,

Із лука мітко в ціль стріляла,

Багацько крові пролила.

Така-то збірниця валилась,

Енея щоб побити в пух;

Уже Юнона де озлилась,

То там запри кріпкенько дух.

Жаль, жаль Енея-неборака,

Коли його на міль, як рака,

Зевес допустить посадить.

Чи він ввильне од сей напасті,

Побачимо те в п'ятой часті,

Коли удасться змайстерить.

Частина п'ята.

Біда не по дерев'ях ходить,

І хто ж її не скуштовав?

Біда біду, говорять, родить,

Біда для нас - судьби устав!

Еней в біді, як птичка в клітці;

Запутався, мов рибка в сітці;

Терявся в думах молодець.

Ввесь світ, здавалось, зговорився,

Ввесь мир на його напустився,

Щоб розорить його вкінець.

Еней ту бачив страшну тучу,

Що на його війна несла;

В ній бачив гибель неминучу

І мучивсь страшно, без числа.

Як хвиля хвилю проганяла,

Так думка думку пошибала;

К олімлським руки протягав,

Надеждою хоть підкреплявся,

Но переміни він боявся,

І дух його ізнемогав.

Ні ніч його не вгамовала,

Він о війні все сумовав;

І вся коли ватага спала,

То він по берегу гуляв,

Хоть з горя сильно ізнемігся;

Мов простий, на піску улігся,

Та думка спати не дала.

Скажіть, тогді чи дуже спиться,

Як доля против нас яриться

І як для нас фортуна зла?

О сон! З тобою забуваєм

Все горе і свою напасть;

Чрез тебе сили набираєм,

Без тебе ж мусили б пропасть.

Ти ослабівших укріпляєш,

В тюрмі невинних утішаєш,

Злодіїв снищами страшиш;

Влюблених ти докупи зводиш,

Злі замисли к добру приводиш,

Пропав - од кого ти біжиш.

Енея мислі турбовали,

Но сон таки своє бере;

Тілесні сили в кім охляли,

В тім дух не швидко, та замре.

Еней заснув і бачить снище:

Пред ним стоїть старий дідище,

Обшитий весь очеретом;

Він був собі ковтуноватий,

Сідий, в космах і пелехатий,

Зігнувсь, підпершися ціпком.

«Венерин сину! Не жахайся, -

Дід очеретяний сказав, -

І в смуток дуже не вдавайся,

Ти гіршії біди видав;

Війни кривавой не страшися,

А на олімпських положися,

Вони все злеє оддалять.

А що мої слова до діла,

Лежить свиня під дубом біла

І тридцять білих поросят.

На тім-то берлозі свиноти

Іул построїть Альбу-град,

Як тридесять промчаться годи.

З Юноною як зробить лад.

Однаково ж сам не плошайся,

З аркадянами побратайся,

Вони латинцям вороги:

Троянців з ними як з'єднаєш,

Тогді і Турна осідлаєш,

Все військо виб'єш до ноги.

Вставай, Енею! Годі спати,

Вставай і богу помолись,

Мене ти мусиш такжє знати:

Я Тібр старий! - ось придивись.

Я тут водою управляю,

Тобі я вірно помагаю,