— Спи, тату. Я тобі й чобітки зніму.
І цей голос зробив у хаті ще більший плач і стогін.
Після смерті чоловіка Марія героїчно билася з нуждою, але потім занедужала якоюсь загадковою хворобою і померла.
Залишилися діти самі. Сергійко — школяриком, а Санька — здоровою, сильною дівкою, заміж би впору віддавати, та хто візьме, коли із нею словом перемовитися не можна?
Санька любила брата з ревністю ведмедиці. Кожному, хто смів його ображати, вона ладна була перервати горлянку. Вона замінила йому матір. Обпирала, обшивала і пильно дивилася за тим, щоб він ходив у школу, а не слонявся де-небудь понад Ташанню або по ярах без діла. Санька рано пізнала горе, а її вада — німота — зробила її відлюдком. Вона не ходила до сусідів, була неподільчивою, хитрою і мстивою. Тяжка робота і вічний бій за шматок хліба зробили її спину широкою і міцною, як в робочої коняки, а руки налили нелюдською силою.
Роздратували її якось хлопці на вулиці, схопила вона одного в такі обійми, що ледве живого та теплого із рук вирвали, вже і лице було посиніло. З того часу парубки стали її побоюватися, перестали над нею насміхатися і взагалі обходили десятою дорогою.
В артілі Санька працювала де важче: орала, возила снопи, вергала мішки, дивуючи дядьків своєю страшною витривалістю і силою: на елеваторі могла вона виносити по трапу аж на саму гору шестипудовий чувал без відпочинку, не збавляючи кроку, пружинячи сильними литками, що бугрилися і кам'яно тверділи, обтягнуті засмаглою на сонці шкірою. Шофери прицокували язиками, милуючись її силою і зграбністю форм її тіла, і серед них траплялися такі жартуни, що втягували Ті по темних куточках, щоб повести на гріх. Одного із таких джигуні» Санька схопила за шиворот і так махонула ним у вс»рох пшениці, що він зарився по самі п'яти.
В артілі працювала Синька безвідмовно і роботу виконала ретельно, краще за всіх. Полють полільниці буряки — обжене їх Синька на цілий рядок. Коли не глянеш на неї, — все й стоїть стовбура, не розгинається. Сердиться на неї жінки за те, що їх обганяє, а вона ще дусче супиться, ще лютідіе махає сапою.
Коли Сергій привів у хатy Дороша і пояснив сестрі, що він буде жити у них н:а квартирі, Санька не повірила. Як? У них жити? І він не погребує? Стояла посеред хати з пустим відром і пильно оглядала Дороша з ніг до голови. А він, у сірій їіхинельчині, з чемоданом у руках, топтався біля столу і не знав, що робити. Потім поставив чемодан, підійшов до неї і подав руку для привітання. Вона теж поставила відро і теж подала свою широку, чоловічу ріку, і очі її розчулено заблищали.
По соромливій усмішці Дороша, по його чистих очах по той малесенькій, слабенькій ручці, по його бліду, хворобливому обличчі і ще по чомусь, одній їй відомому і більше ні дія кого не доступному, Сань-ка визначила, що перед rfero людина добра, а не зла і що її треба поважати й ціанувати.
Через кілька хвилин она повернулася із цебром води і заходилася розтоплювати піч, щоб приготувати для гостя хорошу вечерю. Дороша вона посадила на покут і дивилася на нього„ як на ікону. Вона була збудяна, весь час похитувала головою, усміхалася і жваво жестикулювала. Сергій перекладав це на сло ва. Санька говорила, що го стеві в них буде дуже добре, що він матиме все, що забажає, аби тільки їв та поправлявся, щоб був не так їй (вона втягла щоки і пустила під лоб очі, щоб показати, який він худий), а такий: вона роздула свої щоки, скільки могла, і аж почерво ніла від натуги. Дорош переказав, що він буде старатися, але що з нього поганий їдець, він не знає, чи господиня залишиться ним задоволена. Зачувши це, вона здивувалася, журливе? похитала головою і нетерпляче глянула на Сергія, навіть смикнула його за рукав, прохаючи, очевидно, пояснити, в чім криється причина нездоров'я гостя. Сергій показав, що гість був дуже тяжко поранений на війні. Вона зробила страшне обличчя і так застигла на хвилину. Потім кинулася, як від електрики, і швидко, безладно замахала руками, так гаряче і так збуджено, що навіть Сергій не міг довго розібрати, що вона говорить. Очі її горіли, в грудях булькало і стогнало, лице зробилося лютим і невблаганним, і вона пішла на Дороша, а він відходив назад, потискуючи плечима, здивовано позираючи на Сергія.
— Чого це вона? Що це з нею?
Але Сергій не звертав уваги на його запитання, а уважно і сторожко слідкував за жестами сестри, бо все ще не міг зрозуміти, що вона каже і чого хоче. Обличчя його було напруженим і зосередженим, і в цю хвилину він дуже був схожий на Саньку. Нарешті він кивнув головою в знак того, що зрозумів, і відразу перевів погляд на Дороша.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу