Так повинні були розгортатися події, але поки що вони були в стані спокою: зам думав, Дорош, розстебнувши шинель і відкинувшись на спинку стільця, терпляче сидів. Сергій стовбичив біля дверей, переступаючи з ноги на ногу. Мовчання тяглося так довго, що він не витримав:
— Виходить, хай скотина пропаде? Він підійшов скрадливими кроками до стола, міцно затис у пальцях черемхове пужално.
— Іч, роз'ївся на малясі, хоч у плуг запрягай! Потім зодяг шапку і, гримнувши дверима, вийшов з кабінету. Цим своїм вчинком він трохи не погубив усієї справи, бо зам схопився, як з будяків, і так розкричався, що годі було його вгамувати. Нарешті він відійшов і виписав Дорошеві під розписку дві тонни жому. Дорош схопив накладну і притьмом вискочив надвір. В темному кутку йому зустрівся збуджений Сергій, прошепотів упівголоса:
— Ви, Валентине Павловичу, тільки не сердьтеся. Наші підводи на глухому дворі за кагатами стоять. Ми вже з Денисом їх нагрузили.
— Як нагрузили? А накладна? Сергій поляпав по ложі Денисової рушниці, що висіла у нього за плечима стволами вниз.
— Ось наша накладна.
— Ви що, подуріли?
— Та ви не турбуйтесь, щоб там грубощі які абощо... Просто я взяв у Дениса рушницю і під виглядом сторожа спровадив підводи на глухий двір, до жомових ям. Резервних. Тепер головне — прорватися крізь ворота.
— Веди.
Пройшли мимо здоровенних довгих складів, що тяглися в темряві, як вулиця, перетяли вузькоколійку, довго петлювали поміж високими купами дров. Під самим парканом щось заворушилося, і з темряви виступив Денис, пильно придивляючись до прибулих. В руці у нього міцно затиснута заноза.
— Думав, чужаки. Ну, виїжджати, чи що? Він підійшов до биків, з тихим дзвоном засунув занозу в ярмо.
— Давайте. Швидко.
Погейкуючи на биків, стали вибиратися з глухого кінця дворища, благополучно об'їхали склади, прорипіли мимо чорної ріки підвід, що чекали своєї черги.
— От кому щастя, — заздрили їм дядьки. — Уже люди й додому поїхали, а тут, мабуть, до мирового потопу сидітимем.
Сергій схвально шепотів Дорошеві:
— Головне — крізь ворота проскочити, а тоді — шукай вітра в полі.
— Ох, коли б нам не набили шиї!..
— Що ви, Валентине Павловичу, та в таких бусур-манців украсти — святе діло.
Через кілька хвилин троянівці приладналися до якихось хуторян і непомічені виїхали із заводу.
Поєдинок між Уласом і Гнатом на тому не закінчився, що вони обмінялися дошкульними репліками у Ганни Ляшенко і тим, що Гнат як ошпарений вискочив геть із хати. Поєдинок цей продовжувався в затаєних намірах, що їх викохував про себе Гнат, настирливо шукаючи такого випадку, щоб прищикнути Уласові язичка. І треба сказати, що Гнат уже потихеньку робив своє діло: таємними пакетами він розіслав свої листи у всі ті місця в Харкові, де перебував Улас, вимагаючи компрометуючих матеріалів на хлопця.
Улас же зовсім не змінив своєї поведінки, чемно вітався із Гнатом, всіляко виявляв до нього ознаки уваги і навіть покірності, але в душі не любив його за ту грубу силу, яка аж кипіла в цій людині, і за те зловживання своїм службовим становищем, яке дуже часто допускав Гнат і в роботі, і в побуті. Улас це вважав несправедливим, і був переконаний, що з цим миритися не можна, і написав замітку у обласну газету. Незабаром з газети прийшла відповідь на його листа, в якій говорилося, що редакція зацікавилася матеріалом і веде розслідування. Улас зрадів і уявляв це розслідування так: з Полтави приїде товариш із газети, скличе збори, на яких люди вискажуть усе, що знають про поведінку голови, надрукує замітку в газеті, а на другий день після цього Гнат визнає себе винним і дасть слово покращити роботу і поведінку, в противному разі його знімуть із цієї посади. Проте розслідування велося трохи інакше, чим уявляв собі Улас: лист Уласа з допискою «розслідувати на місці» надіслали в район, там його прочитали, голова райвиконкому особисто подзвонив по телефону до Гната, і між ними відбулася така розмова:
— Що ти там дров нарубав? Дуже мені приємно одержувати з редакції листи про твою поведінку...
— Ніяких я дров не рубав. А що веду боротьбу з циганщиною та бродяжництвом, так це мій обов'язок по службі.
— Можна вести боротьбу, але без перекручень.
— Правильно! Перекручую, — не розчув Гнат. — А що, знаїїш-понімаєш, дивитися, як на шию тобі сідають, ще й пітничок для зручності підкладати?
— Як у тебе іде сівба?
— Все по плану.
— Дивись же там!
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу