Григорий Тютюнник - Вир

Після цього сновидіння Тадик робиться кволим. Тюремні дружки не пізнають свого капітана. Він не втручається в життя камери і вночі не рипить зубами, а тихо стогне. Відбувши строк, Тадик виходить із тюрми двадцятичотирьохрічним вовком, перестає красти і під чужим прізвищем із наганом у кишені простує до рідних берегів, до України. Поводить себе тихо, смирно: одяг чистий, сорочки білі, грошей повні кишені. Наприкінці весни 1941 року таємно прибував у Зіньківський район, переховується по лісах навколо Троянівки і місячними ночами висиджує на Беєвій горі, промацуючи очима залиту місячною млою долину. В ту ніч, коли Гнат повертався з хутора, Тадик чатував у троянівському яру. Вирішив стріляти в груди, але видимість була поганою, і він, щоб не промазати (в яру було темнувато), пропустив Гната мимо, дав йому з'їхати на горб. Тепер Тадикові чітко було видно коня і вершника на тлі нічного неба. Тадик вистрілив три рази. Вершник не впав. Тадик зрозумів, що промахнувся, завив від злоби і кинувся тікати на дикан-ські ліси. У Полтаві сів на поїзд і став пробиратися до кордонів Західної України. В Західній Україні протинявся до початку війни. І як тільки ця територія була зайнята ворогами, вирушив у Троянівку, щоб розплатитися за свої кривди, повернути родові маєтки і вірою та правдою служити німцям.

Ще не встигли німці розквартируватися, як Тадик підшукав хату під старостат, наказав навести блиск. Поліція зігнала жінок і примусила вишкребти до миготіння підлоги. Коли все було прибрано, виметено і вичищено, Гошка прибіг до нього на квартиру і відрапортував, що все готово.

— Що саме «готово»?

— Чисто, хоть голим пузом лазь.

— А роменських рушників навішали? А портрет великого фюрера повісили?

— Ні.

— Дістати рушники і портрет, інакше я не прийму старостат. І як ти, кретиноз, вважаєш, що в такому вигляді, як я зараз, можу з'явитися серед представника ків німецької влади? В оцих нещасних штанах? Нізащо на світі! На ранок щоб на мені був випрасуваний чорний костюм, біла сорочка з краваткою-метеликом і культурний ціпок з набалдашником. Наказ султана зрозумілий?

— Та вже ж.

— Тоді чому хавало роззявив, великий візир? Вперед, на Бухару!

Гошка вдарився тім'ям об одвірок і, розвіявши галіфе, як спідницю, метнувся з хати. Після його виходу в хаті, де мешкав великий султан, ще довго стояв бичачий сморід, і Тадик, щоб не задихнутися, відкрив ногою двері і вигукнув в порожнечу: «Пождіть, шакали, я з вас видублю десять шкур — єгипетським маслом запахнете», — нахвалився Тадик на свій уряд.

.-Ще три дні йшла шалена підготовка староства до першого службового виходу. Всі були розцяцьковані до параду, і Тадик вперше зібрав свій уряд до управи. Тадик сидів за столом у чорному випрасуваному костюмі, якого Гошка загарбав у троянівського вчителя, білій сорочці з краваткою-метеликом і опереточнім циліндрів роздобутому у костюмерному цеху зіньків-ського клубу. Циліндр був зовсім новий, в ньому виступав Возний на останньому спектаклі. Стек зробили столяри, наполірували лаком і набили металевий набалдашник із відломленої від ліжка металевої кульки. Спершись підборіддям на трость, султан озирав свиту, що вишикувалася біля дверей. Гошка красувався у широких, як спідниця, галіфе і румунському мундирі, що вкрав у німецькому обозі. Мундир був тісний і короткий, від нього набрякала шия, різало під пахвами і спирало подих. Коли Гошка ворушився, шви тріщали і розповзалися. Ведмежі ноги були віддані сатані в зуби — у нові юхтові чоботи, які пекли і тисли, як обценьки. Гошка переступав з ноги на ногу, морщився, а чоботи рипіли, як полозки по снігу у великий мороз.

Поряд із Гошкою стояв Андрій Джмелик в сіренькому піджачку і сіреньких штанятах, манишка вишита чорним берестовим листом. Северин, спершись животом на дуло рушниці, лукаво мружив очі на роменські рушники і на портрет Гітлера.

«Такий якби глянув живими очима на чоловіка, то зараз би гикати захотілося. Чисто такий колись мені лікар клізму ставив, — усміхнувся Северин і підморгненув бровами фюрерові. — Що ж, послужимо ще й тобі. Побачимо, що воно з того вийде».

Тадик помітив усмішку Северина, косо пересмикнув ротом.

— Я не люблю часто повторювати своїх слів,-— почав Тадик. — За кожний непослух — теліпатиму по морді. Тих, що будуть вагатися або крутити хвостом, до стінки і кулю в рот. Сьогодні ми підемо кондошити сім'ї радпартактиву. Хан знає всяка наволоч, що прийшов новий порядок. При зустрічі із німецькими солдатами і офіцерами — віддавати честь, витягнувши праву руку так, як я вас учив. Марш.