Уильям Мейкпис Теккерей - Ярмарок суєти

Розділ LV У ЯКОМУ ПРОДОВЖУЄТЬСЯ ТА САМА ТЕМА-Бекі отямилась від заціпеніння й розгубленості, до якої нічні події довели її безстрашний дух, аж тоді, коли дзвони в каплиці на Керзон-стріт задзвонили на післяобідню від­праву, і, вставши з ліжка, заходилася смикати за свій дзвоник, викликаючи служницю-француженку, що зали­шила її кілька годин тому.

Місіс Родон Кроулі надаремно смикала за дзвоник, бо хоч востаннє вона так шарпнула його, що урвала шнурок, мадемуазель Фіфін не з’явилася — не з’явилася й тоді, коли розпатлана господиня гнівно вибігла на сходи зі шнур­ком у руках і почала голосно гукати її.

Річ у тім, що служниці давно вже не було в домі,— вона собі дозволила покинути його «по-французькому», як у пас кажуть. Позбиравши у вітальні коштовності, маде­муазель піднялася нагору до своїх апартаментів, спаку­вала й поперев’язувала свої валізки, збігала по візника, власноручно позносила вниз речі, навіть не покликавши на допомогу інших служників, які, певне, й відмовилися б, бо смертельно її ненавиділи, і, ні з ким не попрощавшись, залишила Керзон-стріт.

На її думку, гра в цьому затишному родинному куточку скінчилася. Фіфін утекла в бричці, як тікали за таких1 обставин і значніші її співвітчизники, та, бувши передбач­ливішою чи просто щасливішою за них, вона прихопила не тільки свої речі, а й дещо з речей господині (якщо зрештою про ту леді можна сказати, що їй належало тут якесь майно),— не тільки забрала згадувані вище коштов­ності й кілька суконь, які їй дуже подобались і на які вона давно вже кидала оком: разом з мадемуазель Фіфін з бу­динку на Керзон-стріт зникли чотири позолочених свіч­ники в стилі Людовіка XIV, шість позолочених альбомів і книжок мод, золота емальована табакерка, що колись належала мадам Дюбаррі, чудова чорнильничка й перламутровий бювар, якими користувалася Бекі, коли компонувала свої елегантні рожеві записочки, а крім того, все срібло зі столика, накритого для невеличкої festin , яку перебив Родон. Тарелі мадемуазель не взяла, мабуть, як надто незручні в дорозі; безперечно, з тієї самої при­чини вона лишила приладдя від каміна, дзеркала й неве­личке фортепіано з червоного дерева.

Згодом якась дама, дуже подібна до неї, тримала крам­ничку модних капелюшків на вулиці Ельдер у Парижі, де вона жила у великій пошані, користуючись протекцією лорда Стайна. Та особа завжди називала Англію найпідступнішою країною в світі й розповідала своїм юним уче­ницям, що вона була affreusement volée /Нещадно обкрадена (франц.)/ на тому острові. Мабуть, саме з співчуттям до нещастя, яке спіткало в Анг­лії мадам де Сент-Амарант, лорд Стайн виявляв до неї таку ласку.

Хай же вона розкошує й далі, як того заслу­жила,— на тих шляхах Ярмарку Суєти, де ходимо ми, вона вже не з’явиться.

Чуючи внизу розмову й метушню і обурюючись на зух­вальство челяді, що не відповідала на її дзвінок, місіс Кроулі накинула халат і велично спустилася до вітальні, звідки долинав той гомін.

Чорношкіра куховарка розсілася на чудовій, оббитій ситцем канапі поряд з місіс Реглс і пригощала її мараскі­ном. Паж з великими блискучими ґудзиками, що носив записочки Бекі й так весело вистрибував навколо її ма­ленької карети, тепер умочав пальці в крем і облизував їх, служник розмовляв з розгубленим, засмученим Реглсом, і хоч двері були відчинені й Бекі з відстані десь п’яти кроків кілька разів погукала челядь, ніхто її не попослухався.

Випийте чарчину, місіс Реглс, прошу вас,— казала саме куховарка, коли Бекі ввійшла до вітальні, метляючи білими полами халата.

Сімпсоне! Троттере! — люто закричала господиня.— Як ви смієте стовбичити тут, коли я вас кличу? Як ви смієте сидіти в моїй присутності? Де моя покоївка?-Паж, злякавшись, вийняв пальці з рота, але куховарка взяла чарку мараскіна, від якої відмовилась місіс Реглс, і, вихиливши її, зухвало глянула на Бекі поверх позоло­чених вінців. Видно, трунок додав відваги мерзенній бун­тівниці.

От і сидимо, бо канапа не ваша,— сказала вона.— Я сиджу на канапі місіс Реглс. Не вставайте, місіс Реглс, мем. Я сиджу на канапі містера і місіс Реглс, яку вони купили за свою кривавицю і дуже дорого заплатили. І якщо я сидітиму тут, поки не отримаю своєї платні, то мені, певне, доведеться довго просидіти, місіс Реглс, і я таки сидітиму, ха-ха-ха! З цими словами вона налила другу чарку лікеру й знов . випила, лице огидніше й глузливіше скривившись.

— Троттере! Сімпсоне! Виженіть геть цю п’яну мерзот­ницю! — верескнула місіс Кроулі.