Гюстав Флобер - Саламбо

Підтягли сплетені з жовтого очерету й дубових дуг довгі прикриття, подібні до велетенських щитів, які посувалися на трьох колесах; маленькі курені, вкриті свіжими шкурами й обкладені водоростями, захищали обслугу; балісти й катапульти позаслонювано мотузяними запонами, що їх задля вогнетривкості намочили в оцті. Жіноцтво й дітвора ходили на берег збирати каміння, згрібали руками землю й приносили воякам.

Карфагенці готувались і собі.

Гамількар відразу заспокоїв городян, оголосивши, що води у водозборах є на сто двадцять три дні. Такі запевнення, сама його присутність, а надто повернення заімфа відродило у карфагенцях надії. їм відлягло від серця; хто й не був хананеянин родом, також перейнявся завзяттям інших.

Озброїли рабів, повипорожнювали зброярні; кожному громадянинові призначено певне місце й певні обов’язки. Всіх тисячу двісті перекинчиків, що зосталися живі, суфет настановив начальниками; теслярів, зброярів, ковалів, золотарів приставлено до бойових машин. Кілька машин, всупереч умовам миру з римлянами, карфагенці таки зберегли і тепер полагодили; вони гаразд на тому розумілись.

З двох боків — північного й східного, що їх захищало море й затока, — місто було неприступне. А на мури, обернені до варварів, понатягувано було стовбури дерев, млинові жорна, чани з сіркою, кадуби, повні олії, змуровано печі. На баштові дахи понавалювано каміння; будівлі, що стояли впритул до валів, позасипувано піском, щоб поширити і зміцнити укріплення.

Варвари лютували, дивлячись на ті готування. їх поривало зараз же кинутись у бій. Та вони так перевантажили свої катапульти, що поламалися дишлі, і напад було відкладено.

Нарешті на тридцятий день місяця шабара, коли саме сходило сонце, почувся грюкіт у Хамонську браму.

Сімдесят п’ять вояків, узявшись за линву, відтягували велетенську деревину, що горизонтально висіла на ланцюгах, почеплених до стовпів, і мала на кінці бронзову баранячу голову. Зовні її обгорнули воловими шкурами, подекуди обхопили залізними шинами; колода була втричі грубша за людський тулуб, а завдовжки — на сто двадцять ліктів; численні голі руки підтягували її до себе, а тоді штовхали вперед, одностайно похитуючись разом із колодою то туди, то сюди.

Решта таранів, установлених проти інших брам, також розпочали свою нищівну роботу. В порожнистих циліндрах мигтіли люди, що здіймалися з площадки на площадку. Зарипіли блоки й ковпаки, спустилися мотузяні запони, посипалися заразом і каміння, й стріли. Всі пращники кинулися вперед. Декотрі наближалися до укріплень, ховаючи під щитами горщики із смолою, а тоді щосили шпурляли їх на ворога. Град куль, стріл та вогню перелітав через перші ряди і, креслячи дугу, падав поза мурами. Та раптом на стінах з’явилися довгі щогло-підіймальні крани, і з них спустилися величезні кліщі, які мали на кінці дві захватні дуги, зубчасті зсередини. Вони вп’ялися в тарани. Варвари, й собі вхопившись за колоду, тягли її назад. Карфагенці силкувалися підняти її догори, і це змагання тривало до самого вечора.

Коли ж другого дня найманці знову взялися до штурму, всі мури зверху були вкриті паками бавовника, укривалами, подушками, бійниці позатикувані матами, а на валах поміж кранами стриміла ціла низка вил і сікачів, прилаштованих до київ. Одразу почалась люта оборона.

Стовбури дерев, прив’язані мотуззям, раз по раз падали й падали, б’ючи по таранах; гаки, що їх кидали метальні машини, зривали з куренів покрівлю; а з плоскодахих веж ринули цілі потоки каміння.

Нарешті тарани проламали Хамонську й Тагастську брами. Та карфагенці накидали зсередини стільки всякої всячини, що годі було їх відчинити. Так непорушно вони й стояли.

Тоді підсунули до мурів свердла, щоб, пробивши дірки довкола кам’яних брил, повивалювати їх. Тепер краще налагодили роботу машин; їхню обслугу поділили на невеличкі групи; з ранку до вечора невпинно працювали машини, ритмічно й точно, як ткацький верстат.

Спендій керував машинами, не знаючи втоми. Власними руками натягував він тятиву баліст. Щоб натягнути обидві линви з рівною напругою, їх скручували і по черзі вдаряли то з правого, то з лівого боку, доки не забринять вони однаковим звуком. Вилазив Спендій і на рами машин; легенько стукав у них носком і прислухався, як музикант, що настроює ліру. А коли дишель катапульти злітав догори, коли пружина, звільнюючись, стрясала стовп і каміння вилітало, як пасмо променів, а дротики ринули цілим потоком, він тягся вперед усім тілом і простягав руки, ніби хотів полинути слідом за ними.