Гюстав Флобер - Саламбо

Сторожа спокійно походжала по помосту.

Високо здійнялося полум’я; заграли сурми; вартові подумали, що це почався напад, і кинулися до Карфагена.

Залишився тільки один. Його постать чорніла на тлі неба. Позад нього світив місяць, і його велетенська тінь, падаючи далеко на рівнину, схожа була на якийсь рухомий обеліск.

Вони зачекали, поки вартовий порівнявся з ними. Тоді Зарксас ухопив пращу. Чи з обережності, чи то вже таким кровожерним бувши, Спендій спинив його:

— Ні, куля свистітиме. Я сам!

І він щосили натягнув тятиву, оперши нижній кінець лука в великий палець лівої ноги; націлився — й стріла полетіла.

Вартовий не впав із помосту. Він зник.

— Якби він був поранений, ми почули б, — сказав Спендій; він почав хутко видиратися з яруса на ярус, так само як уперше, за допомогою мотузки й гака. Вибравшись на горішній поміст, де лежав труп, він спустив кінець мотузки додолу. Балеарець прив’язав до нього кайло й довбешку, а сам пішов геть.

Сурми втихли. Все довкола принишкло. Спендій підважив одну плиту і, залізши в воду, знову опустив її.

Рахуючи кроки, він дійшов до того місця, де помітив був навскісну щілину; цілі три години, аж до самого ранку, він невпинно, завзято працював, важко вдихаючи повітря крізь щілини між горішніми плитами, весь охоплений жахом, гадаючи, що аж тут йому кінець. Нарешті почувся хряск; величезна каменюка скотилась нижніми склепіннями додолу — і враз водоспад, ціла ріка линула з неба на рівнину. Водогін, перетятий посередині, виливався. Це була смерть Карфагенові й перемога для варварів.

Посхоплювавшись, за одну мить карфагенці повибігали на мури, на покрівлі будинків і храмів. Варвари метушилися, галасували. Несамовито танцювали довкола величезного водоспаду і в шаленому захваті кидалися намочити в ньому голову.

Наверху акведука видніла людина в порваній брунатній туніці. Взявшись у боки, вона схилилась над самим краєм і дивилася вниз, немовби дивуючись із того, що сама ж таки й накоїла.

Тоді вона випросталась. Згорда обвела поглядом обрій, ніби кажучи: «Віднині усе це належить мені!» Вибухнули схвальні вигуки варварів; карфагенці, зрозумівши нарешті свою загибель, заголосили з розпачу. А Спендій бігав з кінця в кінець по горішньому помосту і, як той візничий звитяжної колісниці на олімпійських іграх, не тямлячись із гордощів, підіймав руки.

Варвари не потребували фортечних валів з боку Африки — вона належала їм. Отже, щоб легше добратися до мурів, вони зруйнували укріплення, що тяглись понад ровом. А тоді, прагнучи міцно схопити в лещата Карфаген, Мато вишикував військо великими півколами. Спереду поставили гоплітів, за ними — пращників і кінноту; позаду розташували обоз — вантажі, вози, коней, а за тією навалою, кроків за триста від веж, їжачились бойові машини.

При всій розмаїтості своїх назв — а протягом сторіч міняли їх багато разів, — усі ці машини зводились, кінець кінцем, до двох видів: одні стріляли, як пращі, другі — як луки.

Перші, катапульти, складалися з чотирикутної рами з двома сторчовими брусами і одної поперечини. Спереду грубий вал із линвою здержував великого дишля з кошем на кінці, куди клали ядра, а нижній кінець проходив крізь туго скручені мотузи; тільки-но линва відпускала дишля, один кінець його злітав догори і, вдаряючись у поперечину, спинявся, з великою силою шпурнувши ядро.

Другий вид машин являв собою складніший механізм: на невисокому стовпці прилаштована була поперечина, саме посередині, де під прямим кутом кінчався жолобок; по кінцях поперечини здіймалися два ковпачки, набиті кінським волосом; з них виступали дві рейки, на яких була тятива, одним кінцем напнута до низу жолобка на бронзову пластинку; за допомогою пружини пластинка відскакувала й, ковзаючи жолобком, виштовхувала стрілу.

Катапульти називалися також онаграми, як і дикі осли, що ногами шпурляють каміння, а балісти — скорпіонами, бо на пластинці в них був гак, що під ударом кулака падав і спускав пружину.

Спорудження цих машин потребувало складних розрахунків; на них треба було вибирати найтвердіше дерево, зубчасті колеса робили тільки з бронзи, натягували їх підоймами, блоками, корбами або валами, скеровували стрільбу у потрібному напрямі за допомогою міцних стрижнів, пересували на котках, а найгроміздкіші з них перевозили частинами і складали перед очима у ворога.

Спендій поставив три великі катапульти проти трьох головних рогів муру, перед кожною брамою — по тарану, навпроти кожної вежі — по балісті, а позад них іще рухались туди й назад метальні машини, прилаштовані на колеса. Та треба було убезпечити їх проти вогню обложених карфагенців і, насамперед, засипати рів, що відмежовував їх від мурів.