Гюстав Флобер - Саламбо

А потім так і покинули висіти всі оті розіп’яті трупи, і здавалося, що то над могилами стоять червоні статуї. Збудження пойняло навіть жителів Малки, вихідців з тубільних родин, що завжди були байдужі до справ батьківщини. Тепер, вдячні за втішне видовище, вони стали цікавитись долею Республіки і відчули себе пу-нійцями. Старійшини вважали, що вчинили дуже мудро, об’єднавши весь народ в єдиному почутті помсти.

Та й боги послали на те своє благословення: з усіх боків зліталося вороння. Воно кружляло в повітрі, пронизливо й хрипко крячучи, збиваючись у величезну хмару, що повільно рухалась у безугавній коловерті. Ту хмару видно було з Кліпеї, з Радеса та з Гермейського мису Бувало, вона раптом розривалася, далеко розгортаючи свої чорні спіралі,— то орел шугав у середину зграї, а тоді знову відлітав геть. На терасах, на банях, по шпи лях обелісків та фронтонах храмів купчилися розжирілі птахи, тримаючи в закривавлених дзьобах шматки людського м’яса.

Коли від трупів пішов важкий дух, карфагенці змушені були познімати їх. Чимало спалили, решту кинули в море, і хвилі, гнані північним вітром, повиносили їх на берег, у глибину затоки, перед Автарітовим табором.

Ця кара, видно, нагнала жаху на варварів, бо з висоти Ешмунового храму бачили, як вони поздіймали свої

намети, зігнали худобу, нав’ючили на ослів свої пожитки і того самого вечора цілим військом подались геть.

Проходячи між горою Теплих Вод та Гіппо-Зарітом, воно повинне було заступити суфетові дорогу до тірсь-ких міст і разом з тим залишити собі можливість повернути на Карфаген.

Тим часом два інші загони мали спробувати заскочити Гамількара на півдні,— Спендій — зі сходу, Мато — із заходу, щоб з’єднатися всім трьом, а тоді напасти на нього і затягнути зашморг. Невдовзі нагодилася їм підмога, якої вони не сподівалися: вернувся Нар-Гавас, привівши з собою триста верблюдів, нав’ючених смолою, двадцять п’ять слонів та шість тисяч кінноти.

Щоб ослабити найманців, суфет вважав за доцільніше затримати Нар-Гаваса подалі, аж у його володіннях. Ще бувши в Карфагені, він змовився з гетульським розбійником Масгабою, що шукав, де б собі заснувати власне царство. За допомогою пунійських грошей той пройдисвіт підняв нумідійців, пообіцявши їм волю. Але Нар-Гавас, попереджений про те сином своєї годівниці, кинувся в Цірту і винищив повсталих, затруївши водозбори, стяв кілька голів, відновив лад і після того запалився до суфета ще більшою ненавистю, ніж варвари.

Ватажки чотирьох загонів обміркували свої воєнні плани. Гадали, що війна буде тривала; треба було все передбачити.

Найперше ухвалили вдатися по допомогу до римлян, і ту місію поклали на Спендія; та що він був перекинчик, йому бракувало на те сміливості. Дванадцять чоловік із грецьких колоній вирядилися з Аннаби нумідійським човном. Потім ватажки зажадали від усіх варварів, щоб вони склали присягу на цілковитий послух. Щодня начальники оглядали одяг та взуття; вартовим навіть забороняли брати з собою щити, бо вони часто спиралися ними на списи і так навстоячки засипали; хто ж возив із собою якусь поклажу, того примусили позбутися її, тримаючись римського звичаю: вояк повинен був усе носити на спині. Щоб убезпечити військо проти слонів, Мато збив загін вершників-катафрактів; в цьому загоні вояк і кінь ховалися під панцером із бегемотячої шкіри, густо втиканої цвяхами, а щоб захистити коням копита, посплітали на них міцні постоли.

Заборонено було грабувати міста мордувати людність не пунійського племені. А що в країні вже вичерпувались запаси харчів, Мато наказав розподіляти їх між вояками, не дбаючи про жінок. Спочатку вояки паювали свою їжу з жінками. Та, недоїдаючи, багато з них геть зовсім підупали на силі. Від того поставав нелад, сварки. Декотрі обіцянками поділитися своєю пайкою переманювали до себе чужих подруг. Тоді Мато наказав безжально повиганяти всю жіноту. Вигнані подалися до Автарітового табору, але галльське та лівійське жіноцтво тяжкими образами змусило їх піти геть.

Згодом вони поприходили під карфагенські мури благати заступництва в Церери та Прозерпіни, бо в Бірсі був храм цих богинь, щоб покутувати страхіття, вчинені колись під час облоги Сіракуз. Сисити, заявивши свої права на військову здобич, відібрали на продаж наймолодших; нові карфагенці побрали за дружин білявих лакедемонянок.

Декотрі жінки невідступно йшли за військом. Вони бігли обіч синтагм, поруч із ватажками. Кликали своїх чоловіків, тягли їх за плащі, проклинали їх, били себе в груди, простягали до них своїх голих немовлят, що заходилися плачем. Це видовище розжалоблювало варварів; жінки були тягарем, становили небезпеку. Нарешті Мато наказав Нар-Гавасовій кінноті розігнати їх списами; коли ж балеарці закричали до нього, що хочуть мати при собі жінок, він кинув: