Генрик Сенкевич - Хрестоносці

То не я: татусь... відповіла, червоніючи, дівчина.— Якщо вам більше подобається спати на шкурі, то ніхто вас не силує.

Я сплю на чому доведеться. Траплялося інколи на полі бою спати і з убитим хрестоносцем під головою.

Хіба ви вбили коли-небудь хрестоносця? Певно, що ні!

Збишко замість відповіді почав сміятись, а Мацько вигукнув:

—Бійся бога, дівчино, значить, ти його не знаєш! Нічого іншого він не робив, тільки бив німців, аж гриміло. На списах, на сокирах, на все готовий, а. як забачить німця ще здалека, то так до нього рветься, що хоч на мотузку його держи. В Кракові хотів навіть на посла Ліхтенштейна вдарити, за що йому мало голови не зітнули. То такий хлопець! І про двох фризів розкажу тобі, після яких ми взяли почет і таку добру здобич, що тільки за половину її Богданець можна викупити.

І Мацько почав розказувати про герць із фризами, а далі про інші пригоди, які з ними траплялись, та про їхні подвиги. Розказав, як билися в фортеці з-за мурів і в чистому полі з найславетнішими рицарями, які тільки живуть в чужих краях. Били німців, били французів, били англійців та бургундців. Бували в таких запеклих битвах, що коні, люди, зброя, німці й пір'я з шоломів спліталися в один клубок. І чого тільки вони при тому не бачили! Бачили замки хрестоносців з червоної цегли, дерев'яні литовські городища й костьоли, яких нема коло Богданця, і міста, і страшні лісові хащі, в яких ночами квилили вигнані з капищ литовські боженята, і всякі, всякі дива; і всюди, де тільки доходило до бою, Збишко був попереду, так що з нього дивувались найславетніші рицарі.

Ягенка сиділа на колоді біля Мацька і слухала з відкритим ротом, крутячи головою, немов вона була у неї на шарнірах, то в бік Мацька, то в бік Збишка, і все з більшим подивом поглядаючи на молодого рицаря. Нарешті, коли Мацько скінчив, вона зітхнула й сказала:

—Добре було б вродитися хлопцем!

Але Збишко, що під час розповіді також пильно придивлявся до неї, очевидно був іншої думки, бо несподівано сказав:

—Але з вас і дівчина гарна!

А Ягенка чи то з досадою, чи то з смутком відповіла:

—Бачили ви кращих за мене.

Проте Збишко міг щиро сказати їй, що таких, як Ягенка, він бачив не багато, бо Ягенка справді аж сяяла здоров'ям, молодістю й силою. Недаремно старий абат казав про неї, що вона схожа й на калину й на сосну. Все в ній було гарне: і струнка постать, і широкі плечі, і немов з каменю вирізьблені груди, і червоні вуста, і бистрі голубі очі. Сьогодні вона і вбрана була краще, ніж на ловах у лісі. На ній були червоні коралі, критий зеленим сукном розстебнутий кожушок, саморобна смугаста спідниця й нові чоботи. Навіть старий Мацько помітив це гарне вбрання і, подивившись на неї якийсь час, спитав:

—Чого це ти так прибралась, наче на храм? Але вона замість відповісти загукала:

—Їдуть вози, їдуть!..

І коли вози заїхали в двір, вона побігла до них, а за нею пішов і Збишко. Розвантаження тривало аж до заходу сонця, на велику втіху Мацька, який розглядав кожну річ зокрема та вихваляв Ягенку. Було вже зовсім темно, коли дівчина почала збиратися додому. Коли вона сідала на коня, Збишко раптом ухопив її обіруч і, перш ніж Ягенка встигла вимовити слово, підняв її й посадив у сідло. А вона зашарілась, як зоря, і, повернувшись до нього, трохи збентежено сказала:

—Дуженький з вас хлопець...

А він, не побачивши в темряві ні її рум'янцю, ні збентеження, засміявся і спитав: — А ви не боїтеся звірини?.. Уже ж ніч!

—На возі є рогатина... подайте її мені.

Збишко пішов до воза, взяв рогатину й подав Ягенці.

—Бувайте здорові! — Бувайте!

—Бог вам віддячить! Приїду завтра або післязавтра до Згожелиць поклонитись Зихові і вам за сусідську поміч.

— Приїжджайте! Будемо раді! Но-о! І, рушивиши конем, за хвилину зникла в придорожніх кущах,

Збишко гобернувся до дядька.

— Час вам повертатися до хати. Але Мацько відповів, не встаючи з колоди:

— Ех, і дівчина! Аж подвір'я від неї проясніло!

—То правда!

Вони замовкли. Мацько, здавалося, про щось міркував, дивлячись на перші зірки на небі, потім знову сказав, наче сам до себе:

І ласкаве, і хазяйновите, хоч нема ще й п'ятнадцяти років.

Еге ж,— сказав Збишко,— старий Зих теж любить її, як око в лобі.

І казав, що Мочидоли за нею віддасть, а там же в луках випасається табун кобил з лошатами.

—В мочидольських борах, здається, страшні багна?.. — Зате багато бобрових сельбищ.

Вони знову помовчали. Мацько якийсь час дивився скоса на Збишка й нарешті запитав: