Генрик Сенкевич - Хрестоносці

Дім складався з величезних сіней та двох просторих кімнат з коморами і з кухні. Вікна в кімнатах були затягнені міхуром, а посередині на долівці височіли вогнища, дим з яких виходив крізь шпари в стелі. Та стеля, зовсім чорнії, в кращі часи була також і коптильнею: там на забитих у балки кілочках вішали свинячу, кабанячу, ведмежу та лосину шинку, оленячу та сарнячу грудинку, волове м'ясо й цілі кільця ковбас. Але тепер в Богданці нічого не було ні на гаках, ні на полицях, що тяглися вздовж стін, де в інших дворах стояли олов'яні та череп'яні миски. Проте тіни під полицями не були зовсім голі: Збишко наказав людям порозвішувати на них панцери, шоломи, короткі й довгі мечі, рогатини, вила, самостріли, рицарські списи, нарешті щити й сокири та кінські попони. Зброя чорніла від диму, і її треба було часто чистити, зате вся була напохваті, а до того ж шашіль не точив дерев'яних частин списів, самострілів і топорищ. Дбайливий Мацько наказав перенести коштовну одіж у комору, в якій він спав.

В передніх кімнатах, коло затягнених міхуром вікон, стояли соснові столи й/такі самі лави, на яких пани сідали вкупі з челяддю їсти. Люди, які за довгі роки війни одвикли від вигід, нічого більше й не потребували, але в Богданці не було хліба, борошна та багатьох інших припасів, а особливо посуду. Хлопи позносили, що могли, але Мацько головним чином сподівався, як то буває в таких випадках, на допомогу сусідів. І він не помилився, принаймні щодо Зиха із Згожелиць.

Другого дня після приїзду старий рицар сидів перед домом на колоді, втішаючись чудовою осінньою погодою, коли в двір в'їхала на тім самім воронім коні Ягенка. Челядник, що рубав коло плоту дрова, хотів допомогти їй злізти, але вона вмить зіскочила сама на землю й підійшла до Мацька, трохи задихана від швидкої їзди і рум'яна як яблуко.

— Слава Ісусу Христу! Приїхала поклонитись вам від татуся й запитати про здоров'я.

Не гірше, ніж було в дорозі,— відповів Мацько.— Принаймні хоч виспався в рідній хаті.

Але у вас, мабуть, дуже незручно, а хворій людині потрібний догляд.

Ми люди міцні. Звісно, поки-що нема вигід, але нема й голоду. Я сказав зарізати вола і дві вівці, так що м'яса є доволі. Жінки назносили трохи борошна та яєць, але того мало, а найгірше, що посуду нам бракує.

Я сказала навантажити два вози. На одному їдуть дві постелі й посуд, а на другому всяке їдло. Там є і коржі, і борошно, і солонина, і сушені гриби, є барило пива, а друге — меду; що в нас було — всього потроху.

Мацько, який завжди радий був з прибутку в хазяйстві, простягнув руку, погладив Ягенку по голові і сказав:

Бог тобі віддячить і твоєму батькові. Як розхазяюємось, то віддамо.

Та що там казати! Хіба ми німці, щоб відбирати те, що даємо?

Ну, то бог вам ще краще віддячить. Казав про тебе батько, яка ти хазяйновита. Це ж ти сама майже цілий рік у Згожелицях порядкувала?

Еге ж!.. Коли вам треба буде ще чогось, то пришліть кого-небудь, тільки такого, який знав би, чого треба, бо часом приїде якийсь телепень, навіть не знає, по що прислали.

Тут Ягенка стала поглядати на всі боки, а Мацько, помітивши це, усміхнувся й запитав:

—Кого це ти виглядаєш? — Нікого я не виглядаю!

—Пришлю Збишка, нехай подякує за мене тобі й Зихові. Сподобався тобі Збишко, га?

— Я не придивлялася!

—То придивися до нього зараз, он він якраз іде сюди.

Збишко справдійшов від водопою і, побачивши Ягенку, приспішив. На ньому був лосиний кубрак і кругла повстяна мисюрка, що їх носили під шоломами; волосся було без понтлика, над бровами рівно підрізане, а по боках спадало золотими кучерями аж па плечі. Він наближався швидко, рослий, гарний, схожий на зброєносця із знатного роду.

Ягенка зовсім повернулася до Мацька, щоб показати, що приїхала тільки до нього, але Збишко весело привітав їх, а потім узяв її руку й підніс до губів, хоч дівчина й опиралась.

—Нащо ви цілуєте мене в руку, — спитала Ягенка, — хіба я ксьондз?

—Не противтеся! Це такий звичай.

А хоч би й у другу поцілував за те, що привезла,— втрутився Мацько,— то й то не було б занадто.

А що вона привезла? — спитав Збишко, роздивляючись по подвір'ї й не бачачи нічого, крім вороного коня, що стояв прив'язаний коло стовпця.

— Вози ще не приїхали, але приїдуть,— відповіла Ягенка.

Мацько почав перелічувати, що вона привезла, нічого не пропускаючи, а коли згадав про дві постелі,

Збишко сказав:

— Я готовий і на зубровій шкурі спати, але дякую вам, що й за мене подумали.