Генрик Сенкевич - Хрестоносці

—То родич графа Гельдернського, великого їх добродійника, і з заслуженого в Ордені роду.

Це правильно, —сказав пан з Длуголясу, переклавши присутнім його слова: — Де Бергови посідали високі посади в Ордені.

— Ото ж бо Данфельд і де Леве так допоминались за нього,— сказав князь.— У них тільки й мови було, що де Бергова треба звільнити. Богом присягаюся, вони для того викрали дівчину, щоб визволити де Бергова.

—Значить, вони її повернуть, — сказав ксьондз.

Але краще було б знати, де вона, — сказав пан з Длуголясу.— Бо, припустимо, що магістр спитає: кому маю наказати, щоб її віддав? Що ми йому скажемо?

Де вона? — сказав глухо Юранд —Вже ж, певне, не тримають її на пограниччі, бо бояться, щоб я не одбив, а завезли десь на Віслу або й до моря.

Збишко сказав:

—Знайдемо її й одіб'ємо.

А князь раптом вибухнув довго стримуваним гнівом: — 3 мого палацу викрали дівчину, псявіри, образили мене, і я їм цього не подарую, поки живий. Досить з мене їхньої зради! Досить наскоків! Краще вовкулаків мати сусідами, ніж їх! Тепер магістр мусить покарати цих комтурів і прислати до мене послів з перепрошенням. Інакше я розішлю віці.

Він ударив кулаком об стіл і додав:

—Ого! За мною рушить брат з Плоцька, і Вітольд, і вся сила короля Ягелла. Годі потурати хрестоносцям! Вже б і святому терпець урвався. З мене досить!

Всі замовкли, чекаючи, поки вгамується його гнів.

Ганна Данута була рада, Що князь так близько взяв до серця справу Данусі, бо знала, що він був терплячий; але й наполегливий, і коли вже до чогось брався, то доводив діло до кінця.

Потім став говорити ксьондз Вишонек.

Колись в Ордені панував послух,—сказав він;— і жодний комтур без дозволу капітулу й магістра не смів нічого робити на свій розсуд. Тому бог і віддав у їхні руки такі великі землі й дав їм таку силу, яка перевищує всяку іншу в світі. Але тепер нема між ними ні послуху, ні правди, ні честі, ні віри. Нема нічого, крім зажерливості й вовчої люті. Як же їм коритися наказам магістра чи капітулу, коли вони й заповідей господніх не виконують? Кожен сидить у своєму замку, немов удільний князь, один одному допомагає робити злочини. Поскаржимось магістрові, а вони відмовляться. Магістр накаже їм віддати дівчину, а вони не віддадуть або скажуть: «У нас її нема, ми її не викрадали». Він накаже їм присягнути, то й присягнуть. Що Нам тоді робити?

Що робити?— сказав пан з Длуголясу.—Нехай Юранд їде до Спихова. Якщо вони викрали її для того, щоб обміняти на де Бергова, то дадуть про це знати, і не комусь іншому, а тільки Юрандові.

— Схопили її ті, що приїжджали до лісового палацу,—сказав ксьондз.

Тоді магістр віддасть їх до суду або накаже сТати з Юрандом на бій.

Вони повинні битися зі мною, бо я перший їх викликав! — вигукнув Збишко.

Юранд відняв руки від обличчя й запитав: — Хто був у лісовому палаці?

Був Данфельд і старий де Леве та два брати: Готфрід і Ротгер,— відповів ксьондз.— Вони скаржились і хотіли, щоб князь наказав вам випустити Бергова з неволі. Але князь, дізнавшись від де Фурсі, що німці напали на вас перші, вилаяв їх і відпустив ні з чим.

Їдьте до Спихова,—сказав князь,—вони з'являться туди. Досі вони не могли зробити цього тому, що зброєносець молодого рицаря викрутив Данфельдові руку, коли возив їм виклик. Їдьте до Спихова, а коли з'являться, дасте мені знати. Дочку вони вам за де Бергова віддадуть, але від помсти я не відмовлюся, бо, викравши її з мого дому, вони образили мене.

Гнів знову почав збурювати князя, бо хрестоносці справді вичерпали його терпіння, і він додав:

—Ну, дмухали вони на вогонь та й дмухали, але кінець кінцем морди собі пообсмалюють,

—Відмовляться,—повторив ксьондз Вишонек.

—Якщо вони скажуть Юрандові, що дівчина у них, то вже не зможуть відмовитись,— трохи нетерпляче сказав Миколай з Длуголясу.—Звичайно, вони не тримають її на пограниччі, а, як слушно вважає Юранд, вивезли її в який-небудь, далекий замок або й до моря, але коли буде доведено, що то вони, то перед магістром уже відмовитись не зможуть.

Юранд почав, повторювати якимсь дивним і страшним голосом:

— Данфельд, Леве, Готфрід і Ротгер...

Миколай з Длуголясу ще порадив послати, бувалих і спритних, людей в Пруссію, щоб вони вивідали в Щит: ні та Інсборку, чи є там Юрандівна, а коли нема, то куди її вивезли. Князь узяв, посох і вийшов, щоб дати відповідні розпорядження, а княгиня звернулась до Юранда, щоб підбадьорити його добрим словом.